Розділ 8. Початок довгого ритуалу

Сонце ліниво опускалося і день наближається до кінця. останні покупки вже були завантажені, тому Аска прости сиділа собі на його краєчку і дивилася навкруги.
Люди собі йшли туди-сюди у своїх справа: купці збирали прилавки та розставляли крам, мисливці та помічники старост дивилися, щоб цей крам не вкрали, а різного роду мандрівники шукали місце для ночівлі.
Над небом пострибало декілька вітрооленів, істот які мандрують потоками повітря, ніби це земля. одне із багатьох дивацтв диких земель. Аска чула, що зі шкур та інших частин тіл тварин, які змінені дикою магією, виходять незвичні речі.
Декілька людей, в барвистих сюртуках, задерли голову і роззявили роти. Далі до них підійшла стара бабця, яка судячи із вимови, були звідкись із середини Диких Земель.
Дівчина вже знала, що буде далі. звичайні розмови, де особливо хитра стара пані, продасть якийсь непотріб особливо враженим гостям, що нічого не розуміють в тому, що тут відбулося тільки що. То для жителів диких земель, і місця Лайші все зрозуміло.
Подібну картину, Аска бігцем бачила нині майже постійно. Якась дивина сталася. стається якась дивина, до якої всі звикли, на подобу буряна що сам втік з грядки, я маленької іскорки між каміння, і он лякливі мандрівники вже шукали десь діяння демонів і чи іншої містики. після цього хтось з односельчан розповідав якусь вигадку та по дружньому пропонував якесь дешеве брязкальце за символічну плату. “Минулого року такого я майже не бачила” думалося Асці.
Помітивши це, думки дівчини зашурхоти в її голові у пошуках відповіді. Мандрівники завжди тут були. Це дівчина ще від усяких старих мисливців чула. мандрівні лицарі та різноманітні натуралісти, які частіше всього знаходили свою смерть через дурість і самовпевненість.
Погляд Аски ковзав то на людей, то на отруйнІ поля, який оманливо здавався безпечним. В поле крім мисливців мало хто ходить. Рослини там отруйні, а під сухуватим груном міг ховатися ліндмурф, земляний дракон із кислотною кров'ю та отруйним слизом, що покривала його тіло. навіть дорога в Лайші ввічливо оминала його, роблячи її довгою на двадцять кілометрів. В Аски в житті було багато небезпечних думок, але думка просто так піти в отруйне поле її ніколи не вабила. На відміну від мандрів та тих див які її чекають.
Останнім часом її думки поглинули ельфи. І ці думки стали все більш нав'язливими, коли вона взяла книгу про ельфів. Вона виглядала новішою та гарно зробленою. біла шкіряна палітурка із дивними блідо-золотими вставками. В голові майнула дивна думка, що книга надто дорога на вигляд. “Не можна таку книгу купити так дешево. Вона мінімум має вартувати сорок золотих марр”. Діло було трохи підозрілим. Аска вірила у прихильність Касима, але не настільки, щоб він майже за дурняк віддав книгу. Хіба…
Щось торкнулося її плеча. Від несподіванки зойкнула та зіслизнула з краю фургона та майже впала. В останній момент її схопили.
А я думав ти не ляклива - сказав хлопчачий голос, який дівчина одразу впізнала. Кай, який її знову застав зненацька.
Просто хтось має попереджати перш ніж так робити.
Я думав ти мене бачиш. І чого ти так подумав? роздратовано спитала Аска.
Ти ж дивилася на отруйні поля, я ж звідти пішов.
Дівчина зрозуміла, що її знову поглинули роздуми. Можна скільки завгодно злитися на хлопця, але вона мало не впала через те, що просто задумалася. Але просто так відкрито визнати це дівчина не хотіла, тому натомість спитала:
Що ти робив в отруйному полі? - Аска знала, що це трохи дурне питання.
Разом з татом, знаходив нори ліндмірфів і тихенько їх убивали. Зараз його миють від того слизу і будуть вантажити на фургон. Кислоту завтра продамо алхімікам Палми, а шкіру якимось Азірським купцям, може навіть Касиму. До того ж про Касима, як я розумію, ти досі до нього ходиш на навчання.
Поки. Скоро все зміниться.
Що таки плануєш бути торговкою. Хочеш мандрувати королівствами, щось продавати й можливо назбирати трохи грошей.
Так. А щось маєш проти. Я так то і жити планую не тут, а десь там.
Та ні - хлопець це сказав трохи зніяковів, не вислизнуло із погляду Аски - Я так то і сам планую найближчими роками покинути дикі землі. І от просто цікаво де ти будеш, якщо що.
Хлопець мнувся і не знав, як сказати те, що хотів. Дівчина ж не знала, що він хотів сказати. Проте їй стало цікавою.
Кай дістав із кишені свого плаща два маленьких трав'яних кільця. Листи Вогняного кільцевика. вигадлива рослина із отруйного поля, яке тебе жалить залишаючи на шкірі візерунок хімічного опіку. Два кільця, які зроблять два однакових візерунки. Аска не знала, що на це сказати. Вогняний кільцевик, це одна із небагатьох причин, через яку на отруйні поля міг прийти звичайний мешканець диких земель.
Хочеш почали довгий ритуал? Зі мною?
А чому би ні. Ти напевно єдина знайома мені дівчина, що планує покинути Дикі землі й може навіть осісти.
Чому?
По тій же причині чого і ти. Я тут такий же самотній.
Люди в диких землях живуть сотнями років, не помічаючи плину життя. Через це багато речей вони розтягують в часі. Одним із таких є Довгий ритуал. В землях де люди живуть менше люди це називають початком стосунків.
Аска знала, як зазвичай пізно починається Довгий ритуал і як довго він триває. Про нього і тим, бач, те що зазвичай іде за ним дівчина ніколи не думала. Довгожителі не так вже й часто не доводять його до кінця. Кай виглядав для неї, в цей момент, тим хто точно захоче довести справу до кінця.
Палець хлопця пройшов крізь Вогняне кільце. Декілька болючих секунд і він зняв кільце подібний лист з пальця. На правому вказівному пальці зʼявився блідо червоний візерунок листа. Схожий він був на терновий вінець із загнутими кінцями.
Дівчина затамувала подих. Хотілося щось сказати, запитати, але звичні пориви цікавості заглушив імпульс. Щось глибоко в середені її єства змусило взяти її лист вогняного кільцевика.
Не було роздумів, думок про біль і всякої іншої маячні. Тільки дія.
Дівчина наділа лист на вказівний палець лівої руки. Це вказувало на те, хто є ініціатором. Якби вона запропонувала довгий ритуал, то вже хлопець мусив би одівати кільце на ліву руку. Якби вони обоє пішли б на отруйні поля, то могли б обоє надіти кільце на правий мізинець.
Гострий біль пронизав усю руку. Відчуття було таке, ніби пальці ріжуть тупою пилкою. Дівчину скрутило від цього і вона мало не впала, але хлопець її тримав.
Кілька болючих секунд розтягнулися на вічність в голові Аски. Була б вона слабшою то точно б заплакала, але дівчина терпіла. «А він чого не скривився»- раптом подумалося їй.
Хлопець розімкнув скоцюрблені пальці дівчини й дістав вогняний кільцевий з пальця. Дівчина здивувалася тому, наскільки легко він це зробив. Його сила її вразила. «Я думала він мені пальці зламає».
Болючий лист впав на землю. Аска поглянула на руку. На вказівному пальці був химерний візерунок у вигляді терену із загнутими шипами. Вона закільцьована. Дурість цього рішення була доволі таки очевидна, але вона не почувалася ні засмученою, ні розчарованою, а радше щасливою.
Кай теж посміхався. Аска в його очах прочитала такі самі думки, як і в неї:
Чому саме я?
А хто ще. Ти як і я, не маєш тут друзів. Ти самотня.
Це була правда. Аска це добре знала. від нього віяло такою самотністю та відчуженістю, що й вона відчувала. Схожий біль, схожі негаразди. Зрозуміле бажання бути почутим, яке не має бути у дитини його віку. Вони обоє дорослішають надто швидко.
Ти так само хочеш покинути дикі землі - продовжив хлопець - і вирушити в абсолютно чужий світ. Я там вже бував. Там самому вижити набагато важче ніж тут. Нема там ні щедрої землі, ані мудрих Високих старост, що поможуть тобі. Люди там живуть не довго, і всюди спішать. Серця їх жорстокі та лукаві. Справді лукаві. Тому… я подумав, що було б добре мати когось на кого я справді можу покластися.
Поетичний виклад хлопця, дав зрозуміти дівчині, що він до цього трохи готувався та вже давно все обдумав. Образливо було для дівчини лише те, що він їй це каже після того, як вони вже закільцювалися і почали Довгий ритуал. “Ех ти… сказав би швидше момент був би більш…правильний чи що”.
Діватись було нікуди. Вони це почали і навряд хтось із них буде зупинятися. Тепер вони бачитимуться частіше і говоритимуть відвертіше. Аска навіть знайшла пряму вигоду для себе, бо аргументи хлопця вона приміряла на себе. Лише на гільдію, я яку вона не сумнівалася, що вступить, покладатися не можна. потрібен хтось хто її підтримуватиме в начинаннях, хтось хто допоможе у важку хвилину та не залишить саму. Хтось, як він.
Їм ще далеко, до того, щоб називатися парою, але на те вони й довгожителі, щоб мати багато часу на все, в тому числі на одне одного.
Сонце повільно сідало. Велике вогнище в центрі селища почало розгоратися. Зголоднілі гості та жителі Диких земель бачать, як підносять перші страви. Та Кай і Аска не звертають увагу на це. уваги. Сьогодні буде їх перший танець. Тільки дня них двох.