Серед запаху спецій.

День для Аски почався рано. Сонце ще не встигло повністю показатися на горизонті, а вона вже на ногах. І на то була причина. Коли вона, вчора, повернулася додому, на неї чекав Кай. Мати дуже недвозначно глянула на хлопця, але, судячи з усього, була рада його появі. Він попросив її зустрітися в обід. Це було доволі несподівано, але приємно. Проте вона стала зранку не через це. У неї є чим зайнятися: її вже зачекався один купець із її книгами та ще дечим.
Ранок лише почався, а народу вже багато: повсюди ходили люди, щось кричали та носили. Алішен на один день ставав невеликим містом. Дивовижно, як може змінитися місце, коли в ньому стають трохи зацікавлені крамарі.
На площі також розкладали столи для великого застілля, у якому брали участь усі жителі та гості. Досить часто саме за цими столами крамарі та купці укладали угоди із старостами на закупку чи заготівлю чогось. Для столу готував увесь Алішен, і кожен дім старався наготувати якнайбільше. Навіть матір Аски напекла багато пирогів. С кожним роком свято ставало більшим, а столи ширшими та все більше ломилися від їжі. Такий стан речей всім подобався. Зазвичай.
До диких земель почали приходити крамарі, коли дізналися, що в місцевих краях багато бурштину та цінних порід деревини. Спочатку люди вели торгівлю бартером, бо в жителів банально не було стільки грошей. Але поступово товари мінялися на гроші, а гроші на інші товари. Спочатку Алішен, як найближче село, а далі і решта підтягнулися. Разом із залученням решти жителів дикого краю, з’являлося більше різноманіття товарів: яшма, онікс, гірський кришталь… Прогулюючись площею, Аска помітила пару возів із срібною та золотою рудою. Дикий край приховував ще багато скарбів.   
Шатер Касима був розкладений трохи далі від площі, оскільки він був просто величезним. Дівчина змогла б знайти його із закритими очима, бо від нього дуже сильно віяло спеціями. Біля намету кружляли робітники Касима. Вони розвантажували якісь ящики.
Коли Аска підійшла до шатра, її зустрів охоронець. Золочений. На ньому були дивні червоні одежі із золотою вишивкою. Під одягом позолочена кольчуга із латними пластинами.  На голові латний шолом із двома рогами бика на них. На рогах було дивне різьблення, що сяяло. «Дика магія», подумала Аска. Раніше цих рогів дівчина не бачила на охоронці.
-    Бачу, в тебе нові прикраси – сказала дівчина, вказуючи на роги із мерехтливим візерунком. Раніше вона боялася просто дивитися на цього охоронця. Проте зараз вона почувається впевненіше. І судячи із того, як він реагував на її слова, він сприйняв це як комплімент. 
На слова Аски він кивнув. Так завжди проходило їх спілкування. Вона завжди казала якість прості твердження чи питання, а він натомість кивав або хитав головою. Зараз він ледь чи не гордо кивнув. Відчувалося, що обнова шолома йому до смаку.
-    Ти їх купив?
Він похитав головою, причому трохи роздратовано. Аска зробила припущення:
-    Здобув у бою?
Він кивнув. Крізь шари металу та барвистого одягу було видно, що його розпирала гордість. Напевно, для нього то був справді важливий трофей.
Трохи ще з ним «потеревенивши», Аска сказала фразу, після якої її пустити в середину. Це була одна із тих формальностей, яка відділяла звичайного покупця від партнера чи близького друга.    
Всередині шатра було повно всіляких ящиків, скринь, мішків та шкатулок. Можна сказати, що шатер був просто ще одним складом, наряду із фургонами та возами. Тут запах спецій ставав ще дужчим, майже нестерпним. Хоча Касим привозив мало спецій, бо тут поки мало хто міг собі їх дозволити. Але дівчина помітила, як з кожним роком він привозив усе більше й більше товарів. Це і не дивно, бо з кожним роком йому все більше й більше треба було привозити на обмін. 
В кінці шатра були розкладені подушки та килим. На подушках сидів чоловік. Сивобородий товстун із декількома потворними шрамами на обличчі, які точно не прикрашали його. Але йому було байдуже на все це. Його очі бачили багато, а ноги ще в юні роки, пройшли далеко не одну тисячу ліг. Людина, що знала ціну слову і ділу, та який нічого не давалося просто так. Касим. На голові тюрбан, а на тілі традиційний азірський одяг, але із більш грубої тканини. Він казав, що в цьому одязі він тут не мерзне. Біля нього був великий багряний шматок бурштину із павуком усередині. Через природні чари місцевий бурштин більш різнобарвний, того і цінувався в рази більше. 
Побачивши її, він посміхнувся. Ця посмішка пригадала Асці, як вони познайомилися. Коли їй було шість років, Касим перший раз заїхав до Алішену. Він тоді купив трохи цінних порід деревини та різнобарвного бурштину. Тісіанна тоді вирішила купити трохи спецій, а також замовити книги для себе. Аска ніколи до цього не бачила людей із пустелі.. Його лице було посічене вітром та зморшкувате, а шкіра кольору полірованої бронзи.
-    Вітаю, моя маленька фуріє. Ти рано. Я чекав тебе трохи пізніше.
-    Я прошу пробачити мене, але для цього є причини.  Мама хоче трохи пізніше прийти, а ще я буду мати справи аж до вечора. 
-    Розумію. І ти не хочеш аби мати все знала. – Сказав він та хитро посміхнувся. Він і сам хотів аби мати Аски нічого не знала, бо начувся про крутий норов цієї жінки. 
-    Вона вже й так забагато знає. Не хочу аби їй було відомо ще більше. 
Почалась формальна частина їх зустрічей: купівля книг. Раніше Аска купувала та замовляла книги разом із матір’ю, але та надто часто забороняла їй купувати певну літературу, кажучи що вона ще надто мала. Тому дівчина купувала їх таємно. Про частину книг дівчина казала, і мати їй давала гроші. Але були й інші книги, про які вона не розповідала. На них вона вже мусила трішки «підрізати» грошей і з сімейної скрині. Тому матері краще не знати про те, що вона купує. 
Для дівчини купець підготував чотири книги, про дві з яких матері не відомо. Серед відомих є такі, як «дитячі казки Хайгара» та «байки столиці». Аска любила історії, навіть якщо вони є дитячими чи вигадками. Ще дві були історичними хроніками, про те як зародилася Хайгара. Ці книги мати із радістю оплатила, на відмінну від двох інших. 
«про війну». Книга розказує про те, як вели війну колись та ведуть війну зараз, із усіма жахливими подробицями на подобу вирізання мирного населення. Матір грець ухопив коли вона почула, що донька хоче купити. Аска була готова до цієї книги. Поринанні вона так вважала. Дівчині стало цікаво, що таке війна. чомусь дорослі про неї часто говорили, а до пуття нічого не могли пояснити.
Другу книгу вона попросила чисто випадково. « про ельфів. Усе що нам відомо». Коли Аска їхала до бази вершників, мати сказала, що їхнього демігрифа ельфійське ім’я Айкро. Усі розпитування матері про те чому вона його так назвали та хто такі ельфи, нічого не дали. Мати просто відмовчувалися. Це тільки підігріло інтерес дівчини. Остаточно Аску переконало в тому, що їй потрібна ця книга слова Касима про самих ельфів. « вони таємничий народ. Мало, що відомо про них. І усе що ми знаємо ледве поміщається в одну книгу і то скоріше всього там більше вигадок ніж правди». Таємничий народ розбурхав цікавість дівчини. Вона планувала цю книгу прочитати другою, після «про війну». 
Купець дістав із скрині згорток із її замовленням Аски. Він був велетенський. Приховано його не можна було би понести додому. Книги виявилися більшими ніж можна було очікувати. Не дивно, що старий гендляр задер велику ціну. Добре, що Аска була готова. Перечуття їй дало знак, що варто взяти сумку для збору магічних плодів. Вона у середні була більшою ніж зовні. Головне, аби мати не довідалася, що вона її взяла,  бо вона забороняла виносити предмети із дикою магією за межі їхнього помешкання чи саду. Але Аска не перший раз порушувала материні заборони, і напевно не в останнє.  
   Дівчина простягнула мішечок із монетами. Вісім золотих крон. Великі гроші для цих місць. Хоча її матір тратила на свої романи до сорока крон за партію. Касим навіть їх в окремий ящик пакував, бо так було легше, ніж їх по одному давати. 
Купець перерахував монети і досипав їх до свого кошеля із золотом. А дівчина запакувала свої книги у сумку. Касим зневажливо зиркнув, ніби він побачив щось таке, що не мав би:
-    Ти будь по уважніше із такими речами. Дикі чари у предметах дуже рідкісні та дорогі. Не знав би я тебе, не був би я собою, то мої люди вже б відібрали б сумку, чи якийсь би злодюжка підрізав би її у тебе. Уважні люди завжди стежать за не уважними. Ти мене зрозуміла?
-    Так – сказала Аска. Вона розуміла, що це ризик. Деякі купці мали злодюжок, які могли просто вкрасти деякі цінні речі. Також багато купців конкретно дурили місцевий люд, купуючи в них деякі речі дешевше, ніж їхня справжня вартість. Касим і самий так із деякими робив. Трохи слів слави, трохи щедрих знижок на товари, які і так мало, що вартують, трохи заговорити і все. 
Аска знала про цінність таких речей. У книзі про дику магію був розділ про те, наскільки рідкісними є речі із дикою магією. Вони слабші за речі, які просто зачаровані магами, але їх магія не вивітрюється. Меч із зачаруванням зможе деякий час різати будь-який обладунок. Меч із дикою магією завжди різатиме, але значно слабше. І за деякі постійні властивості люди готові віддати усе. Але сумка не випромінює сяйво і виглядає нормально, на відміну від рогів Золоченого. 
-    Що ж – сказав Касим із нетерпінням. – одну справу ми вирішили. Але є й інша. І в мене для тебе приємні новини. – сказав він із явним задоволенням. Знав, що дівчина на них чекала.
-    То що там?- сказала дівчина із нетерпінням.
Купець дістав карафу із вином та налив його у постріблений келих. Аску дратувало його затягування новин. Відпивши трохи вина він сказав :
-    Старійшини сказали, що вони приймають твій виклик. Восени один із них приїде, щоб ти пройшла випробування. Того готуйся, я особисто поставив на тебе. Не підведи.
-    Добре.- сказала Аска ледве стримуючи емоції. Вона чекала відповіді майже рік.
Півтори роки тому, Аска дізналася про торгівельні гільдії. Для більшості із них треба велетенський членський внесок чи мати титул. Але азірські купецькі гільдії по іншому набирають членів. Вони їх випробовують намагаючись найти здібних кандидатів, які зможуть принести прибуток. 
Купецька гільдія Касима називалася Золотим шляхом. І він запропонував Асці пройти випробування, побачивши характер та допитливість дівчинки.
Гільдія вела відбір учасників у два етапи. Спочатку кандидат має дати відповідь на три питання, а потім представник гільдії мав піддати кандидата випробуванню. І Касим поставив ці питання.
« за якою ціною ти продаватимеш?»- таким було перше питання. Відповідь мала бути короткою та змістовною.
«За приємними та вигідними.»- відповіла тоді дівчина. Бо ціна має бути приємною для покупця та вигідною для продавця одночасно. Іноді хтось забував про задираючи непідйомні ціни чи продаючи собі в збиток. 
« яка чеснота видатного торговця?» було у другому питанні. Над ним Аска думала декілька хвилин. Лише коли вона поглянула на Касима, відповідь була відома. 
« ризикованість» - сказала дівчина. На цю відповідь її надихнув Касим. Він ризикував, коли їхав сюди. Він не знав, що тут його чекає та чи відіб’є він вартість подорожі. Проте він вирішив ризикнути і виграв. Так само і сама дівчина бажала одного разу рикизнути і покинути Дикі Землі.
« що заважає і допомагає торговцеві?». Це було справді важке питання. Треба було назвати, щось таке двозначне. Те, що заважає і допомагає людям. Знадобилося майже вісім мінут аби здогадалася що має сказати. 
«сумніви»- тоді промовила вона. Сумні могли зробити будь-кого досить обережним, аби не втрапити у халепу. Проте сумніви також і могли стати на заваді. Можна легко було втратити щасливий шанс чи вчинити фатальну помилку, бо тебе почали гризти сумніви.
Саме ці питання та відповіді оцінювали в гільдії золотого шляху. Один рік. Дівчина старалася не думати про них, бо знала що вона буде нервувати та не зможе терпіти. Вона рахувала дні коли прибуде Касим. пару разів він повертався з нічим. А тепер відповідь була. 
-    Ти їх вразила своєю лаконічністю та точністю. Хоча варто відзначити, що ці питання перевіряли багато твоїх речей: стиль викладки, швидкість надання відповіді і так далі. Ти їм сподобалася і вона надіються, що така панянка пройде трансмутацію. 
Трансмутація. Слово із словника алхіміків, яке позначало перетворення одної речовини на іншу. Слово яке немає насправді нічого спільного із торгівлею, хіба ви нечесний на руку крамар. Просто Касим любив виражатися алегоріями. Говорити одне, а мати на увазі інше. В одному із путівників мандрівника, було сказано, що азірська алегоричність могла деяких людей довести до сказу. Під трансмутацією малося на увазі дещо інше. і Аска здогадувалася, що саме. 
-    Я скажу тобі, що це місце справжня золота жила для усіх нас. Рідкісні товари та потенційний кандидат. Це прямо виграш для моєї гільдії. Надіюся ти впораєшся.
-    Я теж.
-    Тоді готуйся. Набирайся розуму. Ніколи не знаєш, що тобі знадобиться.
На цьому розмову вони і закінчили. Аска попрощалася із купцем та швидко пішла додому. Вона інстинктивно трималася за сумку двома руками половину дороги. Проте швидко припинила це робити, бо зрозуміла, як це по дурному виглядає.
В дома дівчина сховала дві книги у таємний закуток де вона тримає всякі цікавинки, які мати би не дозволила тримати дома. Схованка була у підвалі де вони тримали магічні плоди. Її схованка знаходилася серед тіньових яблук.
Тіньові плоди добре ховали секрети. Вони дозволяли рухатися тінями та ховати у них усякі предмети на подобу магічної сумки. Колись мати не помітила, як одне яблуко закотилося за стелаж. Аска вирішила використати це аби мати свою таємну схованку. 
Тінь яблука була свого роду невидимою нішею у яку можна засунути багато предметів. Якщо яблуко не рухати то все буде в порядку. На своєму прикладі дівчинка дізналася, що якщо яблуко зрушити з місця, речі просто повилітають з тіньової ніші. Тому вона старалася не рухати яблуко, щоб не вчинити гармидеру.
Іноді Аска брала одне із яблук тіні й тренувалася з ними. Рухатися тінями доволі цікаво, Головне із цим яблуком у руках не бути на сонці, бо можна згоріти. Проте дівчина змогла добре опанувати властивостями плоду. З іншого боку вона не спішила братися до інших. Вони надто небезпечні.
До середини дня дівчина допомагала матері. Вони приїхали на ринок із своїм фургоном та демігрифом. Довилося відтягти його трохи далі, бо чудовисько лякало коней. Як завжди матір купила свої заздалегіть заготовлені книги.
Було помітно одну дивину. Мисливці. Багато мисливців. Вони постійно говорили із купцями та торгували. Було помітно, що купці платять грубі гроші за бурштин. Як-не-як саме мисливці добували бурштин та продавали його в лісі. Звичайно частину свого прибутку вони віддавали на благо сіл, бо все що дав ліс було спільним. 
Попоравшись трохи із Айкроном, Аска разом з матірю пішли до прилавків та возів, де вони купили трохи кольорових тканин, спецій та срібних прикрас.
 День минав спокійно, а дівчина почувалася щасливою. Лише одні хороші речі з нею ставалися, а ще не минули й половина дня.