трохи думок перед святом

Завтра буде сонцеворот. Так називається день літнього рівнодення. Хоча назва сонцеворот по трохи відходить у минуле. Все частіше літнє рівнодення в цих краях починають називати сходженням небесного вогню. На честь творителя, який за повірʼям, подарив людям секрети вогню. 
Сьогодні ведуться останні приготування. Тісіанна разом із іншими заможними селянами і сільськими старостами направилися до сільської корчми для загальних зборів. Зазвичай їх проводили у ратуші, але місяць тому сталася гроза, через що вона згоріла дотла. Тому, поки не збудували нову, усі внутрішні проблеми Алішену та навколишніх сіл будуть обговорюватися в корчмі.
Корчма була однією із найбільших будівель не лише селища, але й усього Дикого Краю до воріт Лайші. Її відкрив колишній крамар Бергард. Спочатку це була доволі середня за розміром будівля із солом’яним дахом у якій тримали бурштин для продажу. По мірі того, як місцевий люд долучався до культурі пиття, що панує по всьому королівству, прибутки росли. А разом з прибутками і потреби у більшому приміщені. Спочатку він перебудував стару будівлю: укріпив фундамент, підняв дах та добавив балкони на горі. Потім він почав робити прибудови для розширення приміщенння. З’явилися кімнати для крамарів, які їх замовляли мандрівники, та конюшні. З часом корчма стала найрозкішнішою будівлею усієї округи. Солом’яний дах поміняли на черепицю, а стіни добре поштукатурені. Тепер купці та мандрівники ще охочіше сюди приходять. Лиш деякі пам’ятні місця в середині Диких Земель виглядали мальовничіше.
Аска із матір’ю зайшла усередину. Будівля здавалася більшою, ніж зовні. Висока стеля і масивні канделябри на ній створювали відчуття масштабності. У залі та на верхніх балконах були розставлені гарненькі лаковані столи та лави. Між ними кружляли дівчата із гарненькими різьбленими кружками пива на тацях. Біля майстерно різьбленого шинквасу сиділи пару крамарів та візників і пили ель. Обслуговував їх сам Бергард. Він любив поговорити із гостями та дізнатися новини, які блукають королівськими землями. Потім ці новини розносилися по всій окрузі коли шинкар спілкувався вже із селянами. 
Однією із цікавинок корчми була дерев’яна гравюра. Тлом гравюрі служили дошки, які були добре припасовані до одне одного, утворюючи здоровенну плиту світло-коричневого кольору. 
На самій гравюрі була зображена сцена того, як чорноволоса жінка б’є бардів. В одного із горлянки стирчала флейта. Другий продірявив своєю макітрою барабан. Третій валявся із розбитою головою а струни ліри були для нього петлею на шиї. Четвертий корчився від болю тримаючись за ребра, які йому зламали мідним ріжком. А п’ятого чорноволоса жінка лупцювала лютнею. Був ще шостий бард, який стояв збоку і  грає музику. 
Дівчина добре пам’ятала момент зображений на цій гравюрі. Це сталося на гулянці, де обмивали добудований кам’яний міст. Тоді прибуло багато музикантів. І деякі з них перепили та почали залицятися до Тісіанни. Їй було байдуже до їхніх намагань. Але барди це сприйняли не так, як варто би було сприймати. Вони почали присвячувати пісні її стегнам, вустам та іншим її тілесним чеснотам. У тих піснях було все аби приректи себе: непристойні вирази та натяки на те, що вони зроблять, якщо доберуться до її тілесних чеснот. Останньою краплею стало те, що хтось посмів ляснути жінку по дупі. Ця рука одразу ж була зламана. 
Аска пригадувала, як їй було весело дивитися на те, як матір вибиває лайно із усіх тих наглих трубадурів. Те як мами впадала в бойову злобу вразило всіх. Деяких буквально.
Гравюра не зображувала усіх подробиць того. Наприклад, куди насправді засунули флейту. Також не показано і те, як Тісіанна віддухопелила не тільки тих п’ятьох бардів, але й людей, що намагалися врятувати нещасних трубадурів, наприклад староста та коваль. Не одне ребро тоді було зламане і не один стіл розбитий. Здавалося, ніби вона була не людиною. 
Люди почали кричати та тікати. Зазвичай спокійні та відсторонені мисливці підтримували Тісіанну вигуками на подобу «так йому», «добий його» і менш пристойні вислови в одній із яких якраз фігурувала флейта. Вони однозначно отримували від побаченого задоволення.
На щастя для тих нещасних, яких місила знавісніла жінка, на святкуванні був Ламберт. Він прийшов на свято, аби трохи відпочити на гулянні. Прийшов він дуже вчасно.
Він ударив її блискавкою, аби вона знепритомніла. Небесний спис влучив прямо в голову. Після чого він підняв жінку та поніс її додому. Аска тоді побігла за ним, не так боячись за матір, як через можливий гнів сусідів. 
Тісіанна прокинулися лише на ранок, і майже нічого не пам’ятала. Коли Ламберт усе розказав, мати розпашіла від сорому. Констебль присудив їй грошову компенсацію селищу, яку вона із радістю виплатила. Лицар лиш багатозначно сказав «як в старі добрі часи». 
Це був єдиний момент на пам’яті Аски, коли матір показала свій гнів. Про ті події і досі іноді говорять.
Єдиний, хто однозначно виграв від цього був бард, який був досить розумний, щоб не провокувати Тісіанну. Надихнувшись шалом жінки, він склав пару балад і пісеньок про це. Жінка й досі платить йому гроші, щоб він їх не співав. 
Аріз, місцевий тесляр, об якого знавісніла жінка розбила стіл, теж був глибоко вражений цим. Він пару тижнів робив цю гравюру, на яку матері досі було важко  дивитися. Зате тепер у корчмі висіла гарна прикраса. 
У залі ніде було яблуку упасти. Сюди прийшли старости інших сіл та місцеві ділки. На свято в Алішені зазвичай приходило багато людей: жителі навколишніх сіл, мандрівні артисти та різні купці. Як-не-як, саме з Алішену вели дороги в інші села. Він був свого роду торгівельним серцем цього «трохи» небезпечного краю. З кожним роком на доволі рядове свято для місцевого краю почало прибувати все більше і більше людей із далеких земель. Серед них були і мандрівники, що любили подорожувати, і купці, що хотіли дізнатися більше про місцевий люд. Не одна торгівельна угода була вкладена чи попередньо обговорена на сонцеворотівському застіллі. Минулого року приходив заступник намісника і домовлявся зі старостами про те аби зробити пару кам’яних кар’єрів. Тому не дивно, що тут усі зібралися. 
Тісіанна прийшла сюди аби дізнатися, що завтра буде. Як-не-як від того, як завтра буде проходити свято, залежатиме те, наскільки часто будуть привозити її улюблені романи.  Та й знати, що коїться, не завадить.
Поки матір тихо собі присіла з графином вина. Аска присіла поряд і почала оглядатися. Наверху всілися мисливці. Вони щось обговорювали із купцем. Наскільки дівчина знала, мисливці торгували бурштином, рідкісними травами та цінним хутром. Саме із метою покупки бурштину суди направився караван азірців у якому був Касим. Азірці в принципі були першими серйозними купцями, які сюди приїжджали. Лише після того, як в інших краях почули про те, скільки цінних товарів вони тут купували, помалу стали з’їжджатися інші купці. Тепер тут часто зустріниш чужинці, які готові щось купити у місцевих. Можна сказати, що почалась нова сторінка в історії цього краю.
Декілька злісних поглядів були кинуті з-за столу, де сиділи старости. Один із них належав Ранду, староста Алішену. Він не дуже любив Тісіанну. І на це у нього було багато причин. Староста був одним із тих нещасних, які попалися під гарячу руку матері Аски. Також Тісіанна лякала його своїм впливом. Вона була надто незалежною для нього. Крім цього , до неї часто прислуховувалися на зборах. 
Треба відзначити, що староста часто користувався своїм впливом. Він не дозволяв ні найматися до Тісіанні ні якось допомагати їй із фруктовими садами, без попередньої згоди старости. А погоджувався він тільки тоді, коли прямо міг отримати якусь користь, наприклад, під час збору урожаю, де він отримував свій кусок пирога. Аска на це дивилася, як дріб’язковість чи ницість, Але нічого не поробиш. 
Несподівано для дівчини, до матері підсів Айрен.Чужинець, що став своїм. Він був майстром гірської кузні, одним із найкращих ковалів цих земель. Цей титул він отримав рік тому після довгих років наполегливих випробувань та науки у місцевих майстрів. При цьому він і багато чого сам міг розповісти. із ним ковалі дізналися деякі секрети алхімії та металургії.
Дивно, що така здібна людина робить тут, на відшибі світу. Ще доречнішим це питання стає коли звертаєш увагу на те, що у Айрена шкіра оніксового кольору. Лице його було пошрамованим, а голова лисою.
Айрен був мало не такою ж таємничою фігурою, як і Тісіанна та мисливці, але більш говіркий та товариський, але про своє минуле він не розповідав. Іноді він міг зникнути на пару місяців у горах, а потім повертатися із мішком, повним чогось, та цілими днями поратися біля горна. А ще це була єдина людина, яка могла приходити до них хоча б раз на місяць.
-    Золотце, можеш, будь ласка, піти трохи погуляти. Нам треба тут трохи поговорити.
-    Може не треба? - Сказав Айрон трохи розгублено. - Я не думаю, що щось станеться, якщо вона щось почує.
Матір глянула на доньку. Її погляд ніби говорив «іди погуляй, дорослим треба поговорити». Це трохи дратувало Аску, але робити було нічого. 
-    Добре, мамо. Я піду трохи пройдуся.
-    Не відходь далеко, серденько, нам ще треба купити дещо на ринку.
Дівчина пішла на вулицю. Вона сподівалася підслухати про що вони говорять. Їхній столик знаходився якраз під вікном. Шкода тільки, що в залі шумно а матір та коваль говорили тихо. Тому Аска від нудьги просто почала ходити округою. 
Вона сіла в тінь, яку відкидала корчма та дістала книжку зі свого клунка. І так нічим було зайнятися, то хоча б почитає.
Книга називалася «про людські чари та магію». Касим розповів, що це книга яку недавно написав лектор столичного університету для узагальненого розуміння чарів серед студентів. Книга дуже швидко покинула студентські кола і стала популярною. 
Людські чари творяться чаклунами. Це люди, що народжуються із даром творити дива. Вони легко можуть зцілити рану, спопелити людину, телепортувати щось і так далі. Чаклуни можуть багато, але за це треба платити. Якщо місця, де багато дикої магії, доволі сприятливі для буть чого живого, то для магії людей все по іншому. Місця, де творяться чари, шкідливі для усього живого. Дикі чари сприяють усьому живому, а людське чаклунство лиш змінює та викривлює. 
Принаймні, Аска зробила саме такий висновок. вона мало, що знає, але багато чого бачила. У житті дівчини, напевно, стільки ж магічного, скільки в житті якогось Архімага. Але всі ці чари були дикі, як, наприклад, магічні дерева, які ростуть в огородженій частині саду. Чарів ж  повністю людської природи вона ніколи не бачила. І судячи із того, що пишуть в книжці про них, не дуже хотіла цього.
Так і минало очікування Аски. Сторінка за сторінкою, поки вона не побачила пару інших дітей. Серед них була Кайлін, донька старости. Раніше дівчина не могла дивитися на Кайлін. Через дивне почуття, що роз’їдало. Почуття, що зароджувало внутрішніх демонів. Але на щастя вона добре вже котролює гнів.
Від Кайлін вона чекала найбільше підступів. їй було відомо, що саме через неї, інші діти до неї почали погано ставитися. Проте це далеко не усі причине непризні Аски до доньки старости. 
Перш за все Кайлін усі любили на відмінну від Аски. І хоч, як дівчина намагалася це приховати, але вона заздрила. Заздрила тому, що з Кайлін хочуть усі дружити, заздрила тому, як їй усі прощають. А також тому, що хлопці її слухають та роблять усе для неї
 Сільські розбишаки деякий час насмілювалися до неї підходити та навіть ображати. Але після того, як Свен назвав відьмою-зубрилкою та пару разів микнув за вволосся, вона його побила. Аска і раніше дубасила розбишак, які до неї лізли. Про те Свен був на два із половиною роки старшим за дівчину. Та й віддухопелила вона його доволі сильно. Тепер до неї підходять хіба що сміливі дурні. Тепер більшість її співрозмовників це дорослі та може тепер ще й Кай.
З іншого боку Кайлін теж була доволі неприязною до Аски. Причину цього їй були не відомі, а здогадуватися не те щоб хотілося. Не хотілося їй виправдовувати чужі вчинки.
Аска приглянулася до Кайлін. Її зовнішність була повною протилежністю та є продовженням протилежностей характеру. Її волосся було золотом, що прикрашало та обрамляло її кругле життєрадісне лице. Від Кайлін віяло чимось магнетичним. Внутрішнє сяйво, що манить людей, як метеликів вогонь. Ніби хочеться бути тільки поряд з нею навіть проти своєї волі. Вольовим зусиллям Аска протистояла цьому  відчуттю. 
Діти ішли зі сторони площі у напрямку річки. Дівчина ховалася у тіні таверни ,тому її навряд хтось помітив, але їй здалося, що хтось кинув погляд в сторону корчми.
Незабаром вийшла мати й Аска разом з нею попрямували в сторону площі. На ній деякі завбачливі купці вже почали розкладати свої ятки чи шатри. Було видно і декілька помічників із каравану Касима, але самий купець має прийти тільки завтра. Усі вони були молодими хлопцями, які згодилися працювати у каравані з різних причин. Більшість із них надіються пройти випробування трансмутації та отримати ярлик. В азірських землях тільки ярлик може відкрити шлях у світ торгівлі. Були і більш цікаві випадки. Наприклад деякі хочуть так подорожувати світом.
По тому скільки зараз купців, Аска могла зрозуміти, що доведеться попросити більше грошей у матері.  Бо навіть зараз їх багато, а в ночі прибуде ще більше людей. 
Деякі вже почали щось продавати, але товарів поки замало, тому поки крамарі не дуже активно кличуть. Увесь люд із 12 сіл збереться завтра. Плюс і мандрівників, що хочуть розважитися на краю світу теж стає із кожним разом більше. 
Завтра в Аски буде насичений день.