Піймати здобич

Аска нині раділа. Радіти вона звикла, бо життя не створене для мук, на її думку, як це часто каже Конрад на проповідях. Робота по домі та навчання було важким, але точно не мукою. Єдине, що дівчині важко давалося, це нудьга. Їй важко було себе змусити байдикувати. Точніше її байдикування було активним, та мало певну ціль. Дівчина часто хотіла в ліс на пошуки пригод, чи у поля на пошуки рослин для чаю. 
Часто дівчина під час таких прогулянок пробує щось нове. Минулого тижня Аска взяла материн лук,. На всі прохання, навчити її пускати стріли, матір казала ні. Дівчина вирішила взяти все у свої руки та сама попрактикуватися. Проте їй не вистачило сила навіть натягнути тятиву. Тому вона швидко все повернула на місце. Дівчина ніби й не попадалася неньці на очі, але в неї було дивне відчуття, що матінка все знає. Це дивне відчуття в неї було майже постійно.
Вічно зацікавлина чимось себе зайняти, Аска зараз майже вичерпала ідеї того чим би могла зайнятися. Хатніх обов’язків зараз мало і всі вони робляться швидко, всі книги які вона читала – прочитані. Нові книги незабаром прибудуть, але до того часу треба було себе чимось зайняти. На щастя для дівчин, Кай розповів, що збирається порибалити та трохи позбирати чогось в лісі. Аска була не проти прогулятися із хлопцем та трішки половити рибки. Хлопець її чекав на новому мості, який побудували на заміну старому дерев’яному мосту, який зніс потом декілька років тому. 
Річка Яруга для місцевих виступало тим, що гості диких земель, називали кордоном. Вона відділяла рівнини, пагорби та східні поселення від лісу, гір озера та інших сіл на заході. Для мандрівників та гостей це психологічна меже за якою для них починається незвіданий край небезпек, чудасії та інших відповідних епітетів. 
Ті жителі диких земель, які були товариські, привітніші та мали ділову жилку, селилися на сході, а ті хто цінували спокій або мали інші справи селилися на заході. Їх всіх розділяла річка, але з’єднував міст. І на цьому мості Аску чекав Кай. 
На ньому був плащ мисливця із каптуром, який він відкинув показуючи сонцю своє темно каштанове, скуйовджене волосся у якому застрягло пало листочків. Він був на півтори голови вищий за Аску та на три роки старший. Його худорлява статура робила його трішки схожим на опудало, якби він розвів свої руки в сторону. 
Хлопець задумливо дивився на південь, куди текла річка а разом з наю і його думки. Русло змійною звивалося далеко попереду, зникаючи за обрієм. Далі за течією дівчина побачила куз розандрію, квітки із червоними звивистими пелюстками, що закінчуються маленькою чорною крапелькою. Диво цієї квітки, що вона може роками не в’янути, коли її зірвали. Аска читала в одній із книг, що деякі поетичні люди, люблять називати жителів диких земель народом розандрію. Народом вічної квітки. 
В диких землях люди живуть значно довше, ніж зазвичай. Дехто не покидає світ після декількох сотень років, через природні чари, які витають у повітрі і своїми невидимими чорнилами переписують людську суть. Крім недавньої епідемії дифтирії, якою в тому числі хворіла Аска, в диких землях люди не часто чули про хвороби, поки мандрівники не зачастили сюди та власному прикладі не показали що таке хвороби. Тому їх не дуже хочуть і пускати за Яругу. 
Я би то не було, але Аску бентежило те, що у хлопця на душі. Бо його бентега наштовхували її на власні неприємні думки. Її гризли думки стосовно його долі. Наскільки вона була жахлива, що матір не хоче розповідати про нього? Останнім часом вона частіше стала помічати, що матір іде собі кудись трохи побути на самоті. «Може вона там плаче або обдумує як розповісти їй про батька». Єдине, що вона зрозуміла, це марність таких роздумів. Вона нічого не знала про тата. Будь які роздуми про його долю є чистою спекуляцією. 
Хлопець її не помітив. Це її радувало. Зазвичай він її помічав ще до того як вона наблизиться. Була секундна думка налякати його, але вона передумала. 
-    Довго тут стоятимеш, Кайтіне. – промовила Аска трішки глузливо. Кай це скорочення від імені Кайталін. Проте його ім’я також може бути скороченням від Кай-Тіна, злої калюжі. Желеподібна істота, яка маскується під калюжу для полювання на істот, що хочуть втамувати спрагу. 
-    Скільки я разів казав не називати мене так. – він це сказав трохи сонно, але ображено. Хлопець вийшов зі свого трансу та обернувся до Аски.
-    Назву тебе по іншому у свій час.
Біля його ніг лежав клунок та вудка з волосінню, а на поясі короткий ніж та маленький шкіряний мішечок. Такий самий ніж та мішечок мала і Аска та маже будь хто в диких землях із місцевих. Бурштин. Без нього безпечно не погуляєш. Зазвичай усі ще носять і мішечок зі звичайними камінцями, але дівчина його не брала. Кай є спадковим мисливцем і здатен без зайвої підготовки бачити всі небезпеки Диких земель. 
-    То де ловитимемо рибу?
-    Коло озера. 
-    Не хоче в річці?. – до озера на південний-захід і для того, щоб до нього безпечно дістатися треба було обходити ліс. Іти стежками через ліс не дуже безпечно, а через аномалії шлях може зайняти майже стільки ж часу. Хоч хлопець і був мисливцем, але Аска чогось сумнівалася в правильності такого рішення.
-    Мені вже в печінках сидить річкова риба. Та й останнім часом тільки те й робив, що ловив рибу на річці. Не переживай. Я перевірив стежку по якій ми підемо. Не переживай.
Говорив він впевнено, тому дівчина вирішила довіритися йому. Але на всякий випадок вона все ж взяла пару камінців в руку. Всяке може бути. 
Йшли вони через одну із витоптаних стежок. Де не де вони зустрічали калюжі, хоча дощу вже давно не було, а останні пару днів сонце припікало. Було очевидно, що це злі калюжі. Кожен раз коли вони проходили повз таку калюжу, Аска казали: «Дивися, Кай-тін». Хлопець в цей момент насуплювався. 
Так вони двадцять хвилин, добре так скорочуючи шлях до озера, поки хлопець не сказав Асці зупинитися. На дорозі була велика підозріла калюжа. Кай вказував на місце трохи вище істоти. Спочатку дівчина не розуміла, що трапилось. Проте її інстинкти підказали, що щось не так. 
Один із камінців, що був у її руці полетів вище калюжі. першу секунду камін летів, так як і будь який інший кинутий камінь. В наступну секунду він просто зупинився в повітрі та почав мерехтіти, а повітря майже не видно звиватися, ніби це майже прозора вода. 
Аномалія. Друга основна причина смерті мандрівників та деяких не обережних місцевих жителів, після великих злих калюж. Аномалії можуть бути досить малими, щоб їх було легко переступити, а площа деяких можна порівняти із невеличкими будинками. 
Так само аномалії біли різними за характерами. Більшість були не шкідливими і робили прості речі на подобу невеличкого нагрівання чи охолодження повітря, робили безперервний порив вітру і так далі. проте були набагато небезпечніші.
Камінь просто висів у повітрі, але дивне що щось із ним сталося, залишилося. Хлопець дістав невеличкий шматок бурштину і кинув його туди куди й камінь. Бурштин так само застиг у повітрі і почав мерехтіти. Так тривало декілька митей, поки мерехтіння не згасло а камінь почав наливатися барвами ледь прозорого скла. Після цього обидва каміння впали на злу калюжу та розтрощили її із хрустом, що був схожий на хрускіт тонкої криги. 
Видихнувши, розслабившись, вони підійшли щоб все оглянути. Обидва каменя були гладенькі, хоч один із них виглядав шершавим, а краї бурштину були гострими. Стало зрозуміло, що це була одна із тих небезпечних аномалій. Ця перетворювали все, що до неї потрапляє на скло при цьому не міняючи зовнішнього вигляду. 
Хлопець трохи покрутив бурштин, який став склом, засмучено зітхнув і кинув його у свій клунок. Кожен хто хоче безпечно пересуватися дикими земалями, мусить мати бурштин, аби на випадок зустрічі з аномаліями зумити їх розсіяти бурштином. Іноді бурштин може змінити барву або навіть перетворитися в інший матеріал, через що його цінність зростає. Іноді багатократно, але це був не той випадок. Шматочки скла дорого не продати.
Деякі рослини та земля теж перетворилися на скло, хоча і виглядали так само. Деякі рослини і травинки розсипалися від холодного подиху вітру, ставши маленькими, але гострими осколками. Частина землі та злої калюжі, навпаки, виявилися міцними, як скеля і слизькими наче крига. Тому, вони далі ступали трішечки обережніше.
Подальший шлях минув без заминок, але Аска на всякий випадок час від часу кидала каміння в різні сторони. Дівчині завжди хотілося найти якусь аномалію, яка би при розвіянні змінив би бурштин. Подібне є не тільки везіння та уникненням страшної небезпеки, але й чимось на знаходження піратського кладу. Кожен хоч раз хвалився у школі, що зміг аномаліє забарвити бурштин чи у щось перетворити, наприклад цукерку. Їй не щастило і вона заздрила. Навіть Каю, в якого в кишені шматок скла. Але для неї це особливий шматок скла.
Трішки кущів зацвілої ожини, квіти, пеньок. Це все що вони змогли побачити цікавого на шляху до озера Громовиру. У нього впалади дві річки: Яруга та Латала, що починала свій шлях із глибин диких земель. Своїми зачарованими водами, що беруть своє начало із самих глибин диких земель, сили втілення див повільно розчиняються в озері та грунтових водах, наповнюючи ці землі дивами. 
Дзеркальна поверхня води злегка похитувалася від вітрів, що вирішили прогулятися. Маленькі кущі лише недавно відцвіли та вже готувалися дати перші плоди. Більшість рослин, байдуже дикі вони або домашні, давали врожай хоча б два рази на рік. Топу те, що деякі рослини вже мають зеленці, не є чимось особливим для цих місць. 
Досить швидко вони знайшли гарний беріжок, із якої можна було зручно порибалити розгорнувши свої клунки та зручно вмостившись. Хлопець лаконічно пояснив, як ловити рибу, які приманки потрібні для ловлі тієї чи іншої риби. Для Аски це була ще одна форма полювання, яке вона могла осилити, бо лук для неї поки не посильний. Ловити рибу для дівчини спочатку здавалося нудним заняттям, але заспокійливим. Плавні рухи поплавка ти хвиль, які він пускав, коли риба клювала чи звуки місцевої фауни, яка на вдивовижу галаслива, ніби тут і нема ніяких людей. 
Риболовля дівчині припала до душі. Спокій окутав її душу теплими обіймами. Всі її дитячі амбіції, мрії та турботи, здалися незначними. Лише вона та дзеркальна поверхня озера. Моменти раптового занурення поплавка і витяганням риби виводили дівчину з трансу. Аска погано ловила рибу, але вона насолоджувалася цим спокоєм. «треба частіше сюди ходити і взагалі відпочивати.» подумалося їй. Єдина заборона стосовно озера полягала, у забороні до нього приходити у повний місяць. Кайтіни тоді особливо активні, а місцева «володарка» може бути не в настрої. Озеро чарівне, і в ньому розбавляються дикі чари від річки Латала, яка текла далі із Серединних Диких Земель. Без цього дивацтв на подобу аномалій чи дивних видів тварин, було би в рази більше та й звичної рослинності би тут майже не було. «Там у середині диких земель дерева світяться у темноті, а люди вішають не одну пару штор, щоб їх сон не турбувало їхнє сяйво». 
Кай виявився здібним риболовом. Завдяки його винятковим навикам та знанням, у них було декілька щук та з десяток окунів. Дрібніші рибини повернулися до озера. Хлопець казав, що він їх би залишив, якби в дома вони мали кота. Аска лише погодилася із цим. Її захопила риболовля і вона вже будувала плани, як купить все необхідне у місцевих рибалок і попрактикується сама. А ще їй сподобався Кай. В моменти виглядав особливо звитяжно. Хоч хлопець і казав що просто пощастило, але дівчині було все одно. 
Справа була не в тому, що була риба, із якою хлопець обіцяв поділитися, Але й у настрої. Кай посміхався набагато частіше ніж зазвичай і тон був веселіший ніж дівчина звикла чути. Вони розділяли це відчуття гармонії з собою та не важливості турбот. Ця раптова думка засіла в голові дівчини та гріла їй серце. Приємно коли хтось із тобою розділяє із тобою настрій та відчуття.
За деякий час риби втратили цікавіть до поплавка. Хвилина спокою переросли в десяток не зручного мовчання. Хлопець розповів усе, що знав про риболовлю, які рибини смачні та що які є змінені рибини, але після цього він мало що говорив. Їй хотілося розвіяти тишу. 
-    Ти колись бував за межами диких земель? – дівчині завжди були цікавив світ десь там, біля великих міст. Раптово дівчина зрозуміла, що перша людина не їх прибулих, кого вона спитала про це. Можливо це пов’язано із тим, що місцеві її не долюблюють. Матір не з диких земель і хоч формально Аска тут зростала, але вона чужинка. 
-    Так. Коли був малим. Був на заході королівства разом з батьками і …сестрою. Це було цікаво. Гарні міста, мануфактунри, столиця із палацом та гарнізоном. Ми гостювали тоді з сім’єю. Це було десь п’ять років тому. Ми були в друга батька. Якогось дворянина. Я тоді не цікавився, як він називається.
-    Ооо то в тебе є сестра. Не знала.
-    Вона не дуже любить виходити з дому.
-    Чому?
-    Ну. Якщо коротко і без подробиць, матір не повернулася сюди.
-    Вона померла?
-    Так. Тато винить себе, а сестра не дуже добре це пережила.- Хлопець говорив спокійно. І це легкість насторожила її. З такою легкістю говорив про смерть своїх рідних говорив один із охоронців караванника Касима. Вони розповідали історії від яких кров холола в жалах із таким тоном ніби описували, як пройшов день. Той чоловік потім поясниі, що він вже давно виплакав усі сльози та сказав усі слова скорботи. 
Ця схожість його тону та прості відповіді дали зрозуміти, що краще перевести тему. Але дівчина не хотіла цього робити надто різко. Тому вона вирішила трішки сказати про себе. Тим баче, вонв вже давно хотіла із кимось про це побалакати. 
-    Я ніколи не знала свого тата. Матір ніколи про нього не розповідала, тому я можу лише здогадуватися ким він був. Я лише по деяким речам зроуміла що він був хорошою людиною. Мама про нього згадує, як про велику втрату. Він нам залишив хороший спадок, того ми не бідні. Найгірше те, що я знаю, як деякі мамині знайомі їй кажуть, що вона має розповісти мені про нього.
-    Хмм . – у його тоні було трішки здивування. 
-    Я почуваюся скривдженою своєю ненькою. Вона ховає його пам'ять від мене. У тебе таке було?
-    Нуу- сказав хлопець трохи збентежено – іноді сестра від мене ховає у домі солодке бо це її заспокоює.
-    Дурень ти. І придурок. – розлючено сказала дівчина. Вона образилася на нього бо він нічого не зрозумів. 
Поплавок гучно хлюпнув, а вудка по волоклася по землі. Кай та Аска не упускали з уваги риболовлю, тому одразу кинулися тримати вудку. Те що попало на гачок опиралося та вертілося, як тільки могло. Що б то не було, але воно заплутало жилку в чагарниках. Хлопцю довелося перерізати жилку.
Обоє прийняли це як знак від матінки природи та творця, що варто згортати усі клунки та іти де інде. Сонце яке почало по трохи схилятися робило натяк Асці, що краще всього потихеньку чимчикувати додому. Хлопець вирішив провести дівчину до моста, бо не хотів щоб вона постраждала від аномалій та й звірина могла якась бути поблизу. 
Ішли вони вже довшою дорогою, на якій зазвичай нема аномалій і можна зустріти когось. Хлопець дорогою трохи бідкався, що доведеться купувати новий гачок, а вони трохи дорогі.  Дівчина ж більше шкодувала, що останню рибу вони не змогли піймати. Аска пригадала, що вона ображалася на хлопця, але не могла пригадати чого. Їй не часто доводилося на когось ображатися довго, якщо не брати до уваги Кайлін чи Матір. Мама ще так багато чого приховує, а донька старости, на думку Аски, потребує детальнішого пояснення чого вона не права шляхом закидання її у річку.  Але гнів краще потамувати.
Вони говорили. В основному те, що стовувалося риболовні. Те, що вони трохи розкрилися одне одному вони вирішили уникнути на користь більш порожніх та комфортних тем для розмов. Але остаток шляху вони мовчали.
На мосту Кай знову помітив аномалію. Точніше над мостом. Це була велика, але не шкідлива аномалія, через яку на міст падав дощ. Навіть зрозуміло, чого хтось не захотів її розсіяти, бо дощик мав приємну прохолоду і дивні трав’яні аромати. Проте Аска захотіла сама розібратися з нею, бо не так вже часто їй випадала така можливість. 
Дівчина не раз у житті кидала камінці, і то доволі влучно. Тому їй було легко поцілити в центр аномалії шматочком бурштина із свого маленького мішечка.
Сталося те, що вона бачила в ті рідкісні рази, коли могла зустріти аномалію. Маленьке сріблясте сяйво, яке закручується маленьким вихором. Поступово цей вихор зникає. І все. Бурштин замість того, щоб налитися якимось кольором чи ще щось таке, просто розчинявся. 
Роздратована своєю невдачею дівчина подивилася на Кая. Він був здивований. На його обличчі була щира розгубленість та не розуміння. 
-    У тебе так постійно? – сказав хлопець невпевнено.
-    Так. А це так постійно. А чого питаєш.
-    Ну так не має бути. Взагалі. Ні в кого. Бурштин не має руйнуватися а аномалія зникати.
-    Тобто зникати?
-    А так. Аномалії просто поміщаються в бурштин надаючи йому властивостей, а остаток розчиняється у повітрі. Ми, мисливці, це називаємо розсіянням для зручності.
-    То що в зробила? – тепер дівчина теж була розгублена. До цього вона думала що так в усіх.
-    Ти її стерла. Повністю. Я потім спитаю тата на рахунок цього. – сказав хлопець.
-    Я була би не проти.
Хлопець уділив трохи риби дівчині, як вони і домовлялися та попрямував додому, що і зробила дівчина, перейшовши міст. В кінці мосту, коли дівчина перебирала рибу, аби її ліпше покласти в клунок. Неспотівано для дівчини, на землю впав шматок великого скла. Це був бурштин, яким Кай раніше отримав, поглинувши аномалію.  Дівчина не знала чи це подарунок або випадковість, але для неї це її перший змінений бурштин. Це її піймана здобич на ряду з рибою.