Ферма звірів

Не всі дерева достигали в осені. Деякі підходили до своєї кондиції ще літом, але Аска навряд їла би такі плоди. Вони були гігантські та апетитними на вигляд. Проте людина не змогла би таке яблуко вкусити чи переварити його нормально. Бо це були кормові яблука, які годилися для худоби і навряд добровільно споживатиметься людьми просто так. Такий собі фураж у світі дерев.
Називалися вони м’ясними яблуками. Звичайно ж, вони нічого спільного не мали із м’ясом. Просто вони були наскільки великі та ситні для тварин, що їх почали порівнювати із м’ясом.
Дерева м’ясної яблуні були менш вибагливими, та більш плодоносними. Урожай вони давали два рази на рік, на початку літа та в середині осені. Яблук було стільки, що Тісіанна мусила просити старосту організувати селян для того, аби їй помогти. Частину урожаю отримували жителі Алішену для своїх потреб. Наприклад, корчмар гнав із цих яблук самогон та робив сидр, які могли пити тільки безнадійні п’янички. Благо, таких на всю округу було більш ніж досить.  Проте навіть після того, як селяни отримували свою частку урожаю, їх все одно лишалося багато. і з ними треба було щось робити. 
Тому Тісіанна уклала угоду із тренувальною базою вершників на чудовиськах та поставку кормів для тварин. Якщо тих монстрів можна назвати тваринами. Два рази на рік Аска із матір’ю орендували фургони та вози для того аби привезти увесь урожай. І їх було багато. 
Дівчинка із захватом чекала цих подій. На літо Конрад ішов у паломництво кудись, тому хоча б якесь різноманіття у рутині було відсутнє. Вибратися із села до місця, де купа людей у сяючих обладунках та чудовиськ на яких можна покататися. Що може бути краще, для такої дівчини, як Аска?
Більше за Асці подобались їх рідкісні поїзди до Лайші, єдиного притомного оплоту королівської волі в цих краях. Невеличке місто обнесене мурами, над яким возвеличується скромний донжон намісника Лантара. Там були гарні магазинчики із книгами, вигадливою випічкою та цукерками. Матір нечасто брала Аску з собою у місто і це її трішки засмучувало.
Шлях до гарнізону був не близький. Вервечка возів мала рушити ще до світанку аби встигнути до обіду все привести і під вечір повернутися додому. Проте навряд в Алішені найдеться той, хто не прокидався ще до світанку та не робив якусь важку роботу. Навіть Аска часто прокидалася зранку, аби допомогти матері чи прогулятися деінде.
Цього року вервечка була особливо довгою. Дванадцять фургонів та возів їм довелося орендувати. Кожен з них був забитий доверху. Якби не добре вимощена дорога, довелося би ще більше возів орендувати. 
Очолювала вервечку Тісіанна зі своєю донькою. Справа була не тільки в тому, що хазяйка урожаю все організувала. Справа ще й в тому, що тягнуло її фургон. Тобто у демігрифі.
Аска дивувалася цьому чудовиську. Він був набагато більший за коня чи грифона. Дехто його би назвав безкрилим грифоном. Але такі заяви може робити лише той, хто ніколи не бачив грифона. Ті були не набагато більші за коней і на відміно від демігрифів, і не лякали їх. Крім того, що демігрифи більші за грифонів та не мають крил, вони ще й довші за них.  Також демігрифи мали шерсть заміть пір’я. Не дивлячись на свої розміри, бігли вони неймовірно швидко, а витривалості міг позаздрити будь який бойовий кінь. 
Демігриф був химерним плетивом із різних істот. Тіло схоже на лев’яче. При цьому його кігті та голова пташині. А веде себе він, як спокійний та розсудливий собака. Їх демігриф, Айкро, був доволі милим. Він обожнював коли його гладять та граються з ним. Був би він песиком, напевно би його усі любили. Шкода, що перше, про що думають люди коли бачать, це те, що Айкро може своїм дзьобом розполовинити коня. 
Також незвичним був і фургон, який тягнув Айкро. Він був вищим та ширшим за інші фургони. Його борти були оковані металевими листами із вигадливим гравіюванням. Були там і лицарі і дракони та інші вигадливі речі.
-    Мамо, а чому ти назвала його Айкром? Це дивне ім’я. Не тутешнє.
Сказавши це, Аска трохи задумалася. Її та материні імена теж не тутешні. Касим казав їй, що ніде у своїх подорожах до цього не зустрічав людей з такими іменами. Проте казав, що їх ім’я звучить, як обрубок якогось ельфійського слова. Крамар обіцяв, що привезе їй книжку про ельфів, а може навіть не одну. Йому навіть самому стала цікава ця тема. «Добре, що мама не знає про це» думалося Асці. 
-    Хмм. Це ельфійською означає «хрумати». 
-    Ти знаєш ельфійську?
-    Хіба пару слів. Точніше вираз. Айкр та віз.
-    І що воно означає?
-    Хрумати і рвати. Я подумала, що нашому демігрифу пасуватиме страхітливе, але просте та незрозуміле для людей. Іноді буває корисно нагнати трохи страху і таємниці на себе.
-    А ти навчиш мене ельфійській? – Аска ніколи не чула про людей, які би знали її. Книги на ельфійській майже ніхто не міг зрозуміти, крім деяких особливо завзятих учених.
-    Ні. Я її не те щоб добре знаю. – сказала матір, із ледь прихованим лукавством. Аска вирішила не розпитувати більше про це. 
З того, що Касим чув про ельфів та переказав Асці, її матір була дуже схожою на них. Не всім звичайно. Вона не була такою високою, як казав крамар, та не мала довгих загострених вух. Але Тісіанна мала інші риси, які приписували ельфам. Наприклад мати була найкрасивішою жінкою, яку бачила Аска. Також елегантність та грація були незрівнянні. 
Але було в матері дещо точно не ельфійське. Її гонор. Ельфів описують, як стриманими, зверхніми та відстороненими. Зверхньою Аска назвати свою матір не змогла би. Хіба що трішечки. Але стриманою та відстороненою її не назвеш. Вона намагалася зайвий раз не демонструвати свої емоції. Але коли треба чи ні, вона давала волю своїм рукам, ногам, ліктям, колінам та фантазії. Не один бард постраждав через свою дурість.
Обдумуючи це Аска зрозуміла, як багато їй дісталося від матері. Вона теж мала гарне чорне волосся та витончені риси обличчя. І так само, як і матір, мала важкий характер. Тільки демонструвала вона його набагато частіше. 
« Це вже схоже на татуся» пригадала дівчинка слова Геллі. А справді.її матір не так сильно цікавилася усім, як Аска. «Цікаво, а яким він був» гадала Аска.
Донька глянула на матір. Після тієї ночі вона не ставила їй ніяких питань про батька чи минуле. Вона боялася, що матері знову стане зле. Вона думала, що правильно вчинила, коли пішла із саду коли мати почала плакати. Аска могла побути ще трохи та щось дізнатися, але їй було надто важко на неї дивитися. Надто боляче на серці було від того, що вона могла використати слабкість своєї матері.
Та ніч відкрила їй очі. Раніше вона стриманість матері сприймала, як належне, не знаючи усього. Тепер вона ніби прозріла. Кожне розпитування доньки, матері давалося їй важко. Аска не знала, що сталося такого, від чого батька не стало, але вона відчувала: ще не час. Коли матір буде готова, вона усе дізнається. А поки дівчина займиться чимось іншим. Наприклад, дізнається більше про ельфів.