За плодоносними деревами

Життя Аски проходило неквапливо. Вона два рази на тиждень ходила до школи, як усі сільські діти, та нудьгувала. Розбавляла свою шкільну рутину вона «перепалками» із іншими дітьми. Та це насправді бувало не так часто. Зазвичай школа була неймовірно нудною. 
Також дівчинка допомагала по господарству, як будь-яка інша порядна дитина  Алішену. Але їхній сад був у рази більшим за городи звичайних селян. Та й турботи були геть інші. 
Перш за все, його не потрібно було поливати, через плакуче дерево, ще один мешканець огородженого саду. Під ним постійно падали дощі. В ранні роки життя цього саду під плакучим деревом була прорита заглибина та канали. , які вели до інших дерев по усьому саду. Завдяки цьому дерева не треба було поливати, але іноді Аска мала чистити канали. 
Але навіть такий великий сад не міг випити усієї води. Тому був проритий ще один канал, великий. Він вів до річки, що протікала біля селища. Туди попадала уся вода, яку не міг спожити сад .Це була одна з причин чому Тісіанна вирішила розбити сади на віддалі від села. В іншому випадку усі навколишні землі стали би болотом.  
Також Аска прибирала у саду. Або ,якщо точніше, намагалася прибирати листя. Сад був велетенський, а листя вистачило би на гори. Дівчина аж ніяк не могла упоратися із прибиранням саду самотужки. вона використовувала різні магічні артефакти, якими користувалася її мати у роботі, але навіть це мало чим допомагало. Листя просто було забагато. Тому Аску дивувало, як її матері це вдається. Вона могла прибрати усе це листя за пару годин та відпочивати решту дня в альтанці із книжкою в руках. Ще одна мамина таємниця. 
Та це були доволі звичайні справи. Кожен у цьому світі може чистити канали чи підмітати листя. Інша справа-це огороджений сад. Там дівчина майже ніколи не бувала сама, а лише з матір’ю. 
Але перш ніж зайти в сад, Аска та її матір одягаються. Спеціальні мантії та балахони були просякнуті дикою магією та захищали від будь яких негараздів саду. Також дикою магією не могла харчуватися магоїдка, тому боятися, що чари покинуть мантію, не доводиться. Крім цього були ще й спеціальні рукавиці, капці, маски та амулети. Все це було необхідним, якщо хотілося почуватися у саду безпечно. Усі магічні предмети вони тримали у підвалі дому. Людям не варто знати, що біля них ходить цілий статок. Скриня, у якій усе це тримали була створена із зачарованого срібла і його можуть відкрити тільки Аска з матір’ю.
У самому саду були дуже різноманітні дерева. До деяких треба підходити аби лише зрідка забирати стиглі плоди. До таких дерев наприклад відносилося дерево вогню та дощове дерево. Вони або були самодостатні або просто жили своїм життям. Та й не варто лишній раз підходити до дерев, які тебе можуть спопелити, заморозити, спалити, дезінтегрувати, розчинити і ще багато інших, жахливих способів померти.
Проте були й інші дерева, які теж треба було поливати та здобрювати землю поряд. Для деяких треба було іноді перекопувати землю чи чимось посипати її. Проте бували і справді незвичні випадки. Комусь треба було співати пісеньку. Хтось потребував того, що деякі гілки треба обрізати сріблом або у дерево треба було забивати цвяхи. Іноді такі ритуали займали цілий день, але вони були досить рідкісними. В середньому раз на місяць. 
Але були ще цікавіші дерева. Розумні. Більшість з них імітували мислення та повторювали почуті фрази. Аска підмітила, що це дуже сильно нагадує деяких людей. Та були і справді розумні дерева, зі своєю унікальною свідомістю та поглядами. До таких і відносилася дріадова яблуня. Її плоди могли зцілити навіть смертельні рани та вилікувати будь-яку хворобу. 
Вигляд вона мала феєричний: стовбур дерева мав обриси спокусливої жінки із приємними рисами обличчя. Саме обличчя було спокійним, із закритими очима. Із маківки того, що можна назвати головою, тяглися сотні тонких гілочок. Вони тягнутися у різні сторони формуючи подобу шапочки гриба. Деякі із них були більші за інші і тому деякі гілки звисали із шапки. Аска помітила, що гілки скоріше нагадують волосся, а ті що стирчать, були схожі на неслухняні пасма. Листочки у цього дерева були криваво-червоні. Вони вкривали не тільки гілки, але й плоди формували щось схоже на листяну троянду. Ця троянда оберігала маленький плід розміром з половину звичайного яблука. 
Дві зими тому була епідемія туберкульозу, захворіло дуже багато дітей, в тому числі й Аска. Тоді Тісіана поділилася з усіма хворими плодами дріадової яблуні. Її донька нічого не пам’ятала з того часу через гарячку - але вбивчо кислий смак цих плодів вона запам’ятала на все життя разом з іншими дітьми. Ще довго після цього всі хворі скаржилися на те, що навіть солона їжа та пиво були кислими на смак. 
Аску матір ніколи не допускала до дерева одну. Навіть до дерева смерті вона іноді відправляла її, якщо не встигала усе проконтролювати, але до цього, ніколи. Матір не завжди дозволяла їй в принципі підходити до цього дерева. Вона тоді просто наказувала покинути сад. І дівчинка знала чого. Мама про щось говорила з деревом. Іноді вона всю ніч могла з ним бесіду вести. От і сьогодні Аска знову підпустили до дріадової яблуні. Але в неї появилася ідея: плід тіні. Тримаючи його в руках, вона зможе лишитися непомітною для матері. Головне - не потрапляти із таким плодом на сонце. Добре, що тоді була ніч. Стихії в цей час прихильніші до потайливих.
Аска сховалася за одним із тих дерев, які можна назвати «безпечними». Це було дерево тіні. Димчасто сріблястий стовбур піднімався у гору, гілки якого низько опускалися. Листки цього дерева поглинали світло навколо, через що були більше схожі на чорнильні плями ніж листочки дерева. Проте на дотик вони нормальними: відчувалися прожилки та гладенька поверхня. Плоди цього дерева ще більше збивали з пантелику. Вони створювали відчуття, ніби вони викривлюють простір навколо себе, а виглядали як діри в тканині буття. 
Матір підійшла до дерева. Вона нахилилася до того, шо можна назвати головою і щось шепнула. Дерево засяяло. 
Світло почало свій шлях із землі. Далі воно піднімалося до верхівки та почало розтікатися по кожній гілочці, листку та плоду. Дерево не просто сяяло, а горіло блакитним світлом. Але поступово це сліпуче сяйво згасало поки не набуло комфортної тьмяності. Тепер сяяло не все дерево: морок темряви протинали тріщини стовбура, прожилки листків та плоди. Аска приглянулася до стовбура. Сяяло ще дещо. Очі. 
-    Привіт Тісіано. Як ся маєш.- сказала вона. Це здивувало дівчинку. Вона ніколи не чула цього голосу. Якщо зазвичай ця яблуня та інші розумні дерева говорили телепатією, то зараз це був голос. У неї є голос, яким вона говорила... 
Але це була не єдина її дивина. Вона говорила це ротом. Який рухався. Та й лице її рухалося. На ньому була радість. Стримана, але радість. Та й решта тіла чи стовбура почала рухатися. Ліву… руку? Гілку? вона склала у вітальний жест. І робила це вона дуже граційно.
-    Геллі- сказала Тісіанна з певним докором у голосі. – …мені важко. 
-    Тобі завжди було важко. Ти ніколи не говориш зі мною, якщо тобі не треба поради. Жахлива ти подруга, скажу я тобі. 
-    Вибач. Я просто… наші розмови… Ти завжди ріжеш по живому. 
-    А як же. Я та, кому ти відкриваєш душу і мій моральний обов’язок говорити тобі правду. Хоч якою вона була би. Хочеш дурнуваті слова підтримки, це тобі до Ламберта. 
Тісіана лише важко зітхнула. Вона готувалася до важкої розмови. Розмови, яка необхідна для неї. 
Матір Аски дістала із мішка ,що взяла з собою, бутлю вина та пару бокалів. Присівши поряд, та простягнула бокал. Дерево, якщо його можна вже так назвати, взяло бокал в руку. Матір відкоркувала бутлю та розлила вина по бокалам. Вина вона не шкодувала.
Аска була здивована. Вона не часто бачила, як матір п’є. а тут вона взяла цілу бутлю, ще розділила її з деревом! Після такого можна повірити у будь, побрехеньки.
-    Як там Аска? Усе добре в нашого маленького дива? Ніхто її не ображає надіюся? Це була би велика прикрість напевно. 
-    Та ніби нормально. – сказала жінка трохи лукаво. Вона здогадувалася, що деякі діти їй недолюблювали. Спроби цькування від однолітків супроводжувалися частими скаргами батьків на те, як їх донька нокаутувала когось чи штовхала у кущі з кропивою. Її ображали і за це платили.
-    Ніби? Що за невпевненість у твоєму тоні? Щось не так з нею? – те що можна було назвати бровами, спробувало нахмуритися. Вийшло непогано. 
-    Можна і так сказати. Я не знаю як це описати. – не могла ж вона сказати, що недавно Аска каменем роздробила коліно сину корчмаря. Їй довелося використати цілюще зілля, аби хлопець не залишився калікою. Подробиць вона не знала, але підозрювала, що донька старости просто підговорила його щось заподіяти Асці. 
Дерево почало незадоволено бурчати. Звучало так, ніби це робив старий дід, а не дивакувате дерево, що попивало вино.
-    Дитина має жити нормальним життям. Їй треба навчитися спілкуватися з людьми. Аска здібна дитина. Обережно себе поводить тут… 
-    Мені і досі страшно від того, що вона сюди ходить, навіть коли зі мною.
-    Але я бачила, як іноді вона сама збирала небезпечні плоди. Я не знаю що мене тут більше дивує: те що ти її сюди відпускаєш одну чи те, як обережно та вміло це робить. 
-    Я сама дивуюся цьому. Просто моментами можу бути втомленою і несвідомо погоджуюся на її допомогу. Лише через пару хвилин я усвідомлюю, що сказала і  на мене зразу нападає страх. – промовивши це Тісіана залпом випила вже третій бокал. І судячи із того, як впевнено наповнювався її бокал, зупинятися вона не збиралася.
- Може, вона просто переконлива?
- Можливо. 
Аска обдумала сказане. До десяти років мама суворо їй забороняла підходити до огородженого саду. Її дозвіл на це був доволі раптовий. Ще тоді їй здалося це дивним: матір не часто міняє своє рішення. Тепер вона мала здогади, чому матір могла поміняти свою думку стосовно чогось.  
-    Вона розумна. Я бачила, наскільки вона уважно підходить до своїх обов’язків. Гадаю, вона зможе дати ради зі своїми негараздами.  
-    Я знаю. Вона розумна. Може, найрозумніша дитина в цих краях. І я зараз говорю не тільки про те, що вона багато читає. Аска має проникливість, яка мене вражає. Вона завжди знає, що у мене на душі. Шкода тільки, що у неї проблеми зі спілкуванням.
-    Справді? Я думала проникливість дозволяє, а не заважає спілкуванню.
-    Помогло би, якби у неї була ще й тактовність. Конрад скаржився, що Аска доволі вибаглива. Постійно забирає книги без дозволу і задає каверзні питання, що підриває дисципліну класу. 
-    Думаю, це нормально для когось такого, як Аска.
-    Я теж не зважаю на це дорікання Конрада. Старий пеньок просто хоче, щоб увесь клас був його паствою. Але от інша його скарга… Вона вже мене непокоїть. 
-    Що там? – сказала Геллі з неприхованою цікавістю.
-    Вона постійно свариться з іншими дітьми. Часто все закінчується бійкою Ну точніше із конкретними дітьми. З Кайлін та її подругами.
-    О-о. Це вже цікаво. А хто така ця Кайлін?
-    Вона – це ідеал Конрада в класі і не тільки для нього. Її всі люблять. Вона майже з усіма дружить. Привітна та слухняна, розумна, та добре розуміє, що у людей в голові. 
-    Звучить так, ніби Аску позбавили твого гонору та відлюдкуватості.
-    Думаю вона би розізлилася на ці слова.
Матір виявилася надзвичайно проникливою. Слова Геллі справді її розізлили. « Я точно не схожа на Кайлін. Тільки не на неї. Ніколи.» Ще більше Аску розізлило те, що вони із цього посміялися та спустошили свої бокали. 
-     Аска постійно чубиться із Кайлін та її подругами. Вони терпіти не можуть одне одного. Аска якось підняла її над головою і метнула у вівтар. Крім одного друга, вона ні з ким не спілкується. 
-    Якийсь хлопчик? А може майбутній зять?
-    Можливо. Я не проти. Знаю його тата. Він мисливець, який вирішив, що його син має знати грамоту. Є деякі думки чого так, але це не важливо. Набагато цікавіше, як вони проводять час разом. – матір це говорила таким тоном, ніби розкривала державну таємницю.
-    Розказуй. 
-    Аска його деякий час чекає. Іноді десять хвилин може нерухомо стояти коло хвіртки, при будь-якій погоді. Вони разом ходять до та зі школи при храмі. Крім цього вони гуляють біля річки або ходять лісами. Вона гадає, що я вірю їй коли вона мені бреше, куди йде. Наїва. Проте я не проти. Вони мило проводять час і ,напевно, це єдиний хлопець, якому вона ще не нанесла важкі тілесні. 
Дівчині стало зле. Вона не хотіла цього чути. Вона не хотіла, щоб матір знала про нього. Вона навіть спеціально у школі затримувалася, тільки аби піти з ним.. Вона відчувала сором. Почуття яке до неї приходило рідше ніж проблеми зі шлунком.
Одяг здавався їй душним. Важко було сказати, чи то від жари, чи то від хвилювання.
-    Тебе нагадує. Колись ти була такою ж. – несподівано сказала Геллі.
-    Навряд. Там звідки я родом дівчата, мають іншу проблему. Те місце не для людей. – останнє речення вона ніби сплюнула. По таким маленьким деталям Аска розуміла, що свою батьківщину матір ненавиділа усім єством. 
-    Напевно. Але ,думаю, є та частина її життя, про яку ти нічого не знаєш. Не може ж в такої дівчини в голові бути лише якийсь хлопець. Вона має хотіти більшого.
-    Ти права. Я не знаю про, що вона постійно балакає із крамарем Касимом. Ні староста, ні хто-небудь ще не може сказати про що вони говорять. Я точно знаю, що вони якось шифруються і домовилися не розказувати нікому про справжні цілі розмови. Тому відповім на твоє питання. Ні. Я не знаю навіщо вона до нього ходить, але вони точно щось затівають, і мене це бентежить. Ще трохи і мені доведеться ламати Касима та складати його у три погибелі. І я знаю про що кажу. Він азірський крамар, а для них торгівля та збереження таємниць це честь.
Геллі почала реготати. Її сміх був щирим. Вона чуть не розплескала вино, але вчасно згадала про нього. Випивши його, вона продовжила сміятися. Цей сміх здивував Тісіанну. Аска, яка змогла себе повністю опанувати, теж нічого не розуміла.
-    Це вже схоже на татуся. Він теж був ще тим вигадником, наскільки я пам’ятаю. 
 Аска зосередилася. Вона до цього ніколи не чула від мами чи від будь кого іншого про нього. Усе, що вона знає про нього це те, як він виглядає. Портрет біля вівтаря та мамині часті молитви на нього яскраво про це свідчили. Крім цього Аска не знала нічого. Матір не хотіла про нього говорити. Їй боляче було при одному погляді на портрет. Напевно, вона його справді любила. Але, що ж трапилося з ним?
Лице  Тісіанни змінилося скорботною маскою. Видно було, що їй важко давалося це. Навіть слухати про нього їй було важко.
-    Ти досі себе не пробачила. – це було не питання. 
-    Так - майже благально видала матір. 
-    Ти і досі не можеш відпустити його. – ще одна констатація факту від розумного дерева з бокалом вина. 
-    Я просто не можу…себе пробачити. Я кожен день виню себе за те, що позбавила Аску батька. 
-    Ти ні в чому не винна.
-    Ще й як винна! Якби не моя дурість він… він…   - вона почала плакати. Тісіанна дала волю емоціям. Дерево пригорнуло її до себе. Аска вперше бачила матір такою. Їй важко було на неї дивитися. Зазвичай вона їй здавалася такою незворушною. Такою надійною...
Дівчина вирішила, що це найзручніший момент накивати п’ятами. Тим бач, їй ще треба повернути яблуко на місце та речі покласти у скриню. Та й в ліжко їй давно пора. Мати почне задавати питання, якщо вона її там не побачить. 
Перш ніж переступити меду огороджену саду, Аска почула голос Геллі. «Я знаю» промовила вона. Вона поспішила додому. Їй лишалося тільки сподіватися, що дерево не розкаже нічого матері.  Проте, щось їй у середині підказувало, що дерево вміє зберігати таємниці.