Цвітіння яблунь.

Бійка коло цекковної школи була короткою, але болючою для обох сторін. Хоча для Аски це не була бійка, бо майже ніхто не постраждав та й нікого особливо вона не вдарила.  Хлопця вона притиснула дверима та забила кіл у нішу в земля. В інші дівчати запищали та кинулися навтьоки. Так часто бувало бо дівчата її дуже боялися. Іноді розбишак на неї натравлювала Кайлін та її подруги. Тому вона постійно чекає нападу, кпинів чи ще чогось злого. на диво їй це добре вдається. Останнім часом це майже нікому не вдавалося. 
Коли дівчата втекли, Аска звільнила хлопця. За той короткий час, що він був затиснутий дверима та стіною, його полонив страх. Очі дивилися на Аску, як на лісову примару, якою лякають дітей. Втілення дитячих страхів.
Вона вже і не розраховувала, на те, що в неї колись будуть друзі тут. Забагато зла  спричинили їй, та й вона була не ліпшою. Тому вона надіялася колись покинути Дикі землі. Подалі від людей які її не люблять. Думки про далекі подорожі до неї приходили кожного разу, коли вони йшла додому або після бійки. А поки цього не сталося, вона виріша, що нехай її бояться однолітки. 
Дівчина його відпустила пригрозивши, щоб більше не ліз. Коли вона лише почала давалти відкоша кривдникам, не рідко вона використовувала моменти слабкості і лупцувала хлопців та деяких дівчат. Зараз вона вже розуміла даремність цієї жорстокості. Частково через рефлексію, частково через материні покарання. Тому вона стала милосерднішою.
Хлопець швидко втік. За ним і Аска пішла. її чекали дома. 
Її дім знаходився на краю села хоча, матір не любила так називати місце. Замість цього вона просила казати «куточок села». Ненька була схильною до таких метафор та «ввічливостей». На це красномовно вказували стоси книг із поезії та любовні романи, якими вона зачитувалася. Часто-густо у компанії графіна вина. 
Аска подивилася на свій дім. Це одна із найбільших будівель у цьому селі. Більшими були тільки сільський амбар, храм, ратуша, корчма та декількох осель заможних селян. Також це була одна із небагатьох двох поверхових власних осель. Сама по собі хатинка по собі не була особливою чи вигадливою, просто великою. Дівчинка думала, що якби в Алішені були розповсюджені двох поверхові хатинки вони би виглядали так само.  
За домом розкинулися яблуневі сади. Своїм цвітінням вони промовляли, що зараз весна. Самий сад розкинувся на декілька гектарів. Дерев було так багато, що в особливу вітряну цвіт накривав усе село своїми барвами. А барви справді були різні, бо сад мав багато дерев найрізноманітніших сортів. Були звичайні червоні, жовті та зелені яблука різних форм та смаків. Але серед звичайних дерев із звичайними плодами були й інші. Сині яблука, які були на смак, як чорниця або блідо-жовті на смак, як обліпиха. Можливо цих сортів було «трішки» забагато…
Торговець Касим, після того як спробував їх, сказав що деякі з цих яблук на смак схожі з фруктами його далеких країв. Аска не знала ні вигляд цих фруктів ні назви, але знала їх смак. Цей висновок тоді розсмішив та здивував їх обох. 
Навіть таких незвичних яблунь було вдосталь у саду, було майже стільки ж скільки і звичайних яблунь. Але були і справді дивовижні дерева. Магічні. Чудасії природи, що водночас зачаровували і лякали. 
Їх було небагато. більшість видів мали по одному-двом деревам, а плодів давали небагато. Знаходилися вони в окремій, огородженій частині саду. Якщо в будь- яку іншу частину їх маленького яблуневого королівства міг зайти будь-хто охочий і взяти яблука, то у відмежовану частину саду можна заходити тільки Аска та її матір. І на те були свої причини: інші зазвичай помирали. 
Дівчина не раз чула про те, як сміливці, які наважувалися на те щоб пробратися за огорожу, конали. Хо околиці ходили різні чутки чому так стається. Хтось казав, що їх знищують пастки. Хтось припускав, що їх убиває матір, посилаючись на її загадкове минуле, а комусь спадало на думку, що сад проклятий. Люди придумували різне. Та ніхто не був правий.
Самі дерева ставали їх погибеллю. Вогняна яблуня не просто так називалася вогняною. Жар навколо неї був таким сильним, що вона давно перетворила землю навколо себе на лаву та вулканічне скло. Крижана ж могла перетворити людину на бурульку. Ті ідіоти, які цього не розуміли та перелазили через паркан часто помирали жахливою смертю. Рештки були рідкістю.
Найбільш скандальною смертю стала смерть сина колишнього намісника. Хлопець взяв пару чарівних прикрас та пробрався у сад думаючи, що він в абсолютній безпеці. Він не міг знати, що одне дерево могло висмоктувати магію із чаклунських предметів. Важко сказати, що було далі в саду, але усе закінчилося тим, що дріадова яблуня перетворила хлопця на міндобрива. 
Деревина сказала, що убила хлопця із метою самозахисту та щоб уберегти своє потомство від цього варвара. Декілька пагонів із листками, схожими на її та вогняні плоди у його  зачарованому мішку були красномовними.
Констебля і до цього бісила ця ситуація. Смерті людей його дратували, але вони самі в цьому були винні. Зазвичай матір просто платила щедру компенсацію сім’ї померлого. Але побачивши сад на власні очі та поспілкувавшись із деревом, він повністю усвідомив масштаб дурості, яку чинили селяни. Тому він просто сказав тогочасному старості, що якщо він ще раз почує скаргу на смерть в ізольованій частині саду, він просто відправить на каторгу сім’ю наступного ідіота.
Намісник хотів помститися, але констебль вчасно відіслав листа до столиці, після чого старого намісника відкликали. Після цього в них появився новий намісник, Лантар.
Як виявилося, страх перед законом був сильніший навіть за страх смерті, і вилазки самогубць майже припинилися. Винятком були лише рідкісні мандрівники, що захотіли подивитися на чудасію місцеву. Але мертвих мандрівників ніхто тут не рахував. 
Аска якось це обговорювала це із Касимом. Він сказав, що тут не було нічого дивного. «Ти би знала скільки коштує одне таке яблуко. Ти би знала, як спокусливо вони виглядають навіть для мене. Якщо чесно. Була би ти дурнішою, я би виманював у тебе ці яблука. Тому не дивуйся цьому». Його відповідь була на диво чесною, як для гендляра.
Усі магічні плоди вони тримали у велетенському підвалі. Плоди розподілялися по різному. Якісь зберігали разом, на подобу плодів світла та вогню. Інші як плоди тіні, трималися в окремих кімнатах у повній темряві та подалі від плодів місяця. Кожен вид магічного плоду вимагав свого особливого догляду та умов зберігання. 
Обдумуючи усе це у голові, дівчина бродила по саду в пошуках матері. Зазвичай у цей час дня вона була тут. Але цього разу вона її там не знайшла. Отже вона була дома. Тому Аска зайшла у будинок зі сторони саду. Двері вели на кухню, де матір вже готувала свинину. Запах спецій та м’яса розійшовся по кухні та лоскотав ніс дитині. 
Аска дивилася на свою матір. Її волосся було кольору воронячого крила. Її погляд відтінку димчастого кварцу, був повністю зосереджений на пательні. Здавалося би, карий відтінок очей є у багатьох людей, але у її матері він здавався якимось іншим, красивішим. Її обличчя було витонченішим, ніж у місцевих красунь чи дам у найближчому місті. Це в ній зразу видавало чужинку. А ще у неї було незвичне та красиве ім’я- Тісіанна. Явно не місцеве, більше схоже на ім’я якоїсь героїні епосу чи роману. 
Аска не знала звідки матір походить та чи є у неї рідня. Мама ніколи не розповідала. Якщо точніше, ніколи не хотіла розповідати, навіщо вона сюди переїхала чи яка в них рідня. На кожне розпитування своєї доньки вона відповідала натяками, що хтось не отримає свої цукерки та казала, що час ще не прийшов. У таких розмовах матір старалася майже не виказувати емоцій. Проте Аска відчувала нотки роздратування та ще чогось, тому вона старалася не набридати своїй матері недоречними питаннями. 
Тісіанна помітила свою доньку, якраз кладучи декілька шматочків соковитої свинини на порцелянову тарілку. Вона, як завжди була стримана в емоціях, але в очах її була радість. 
Крім свинини на столі були овочі та компот. Наїдків більш ніж вистачало на двох. Матір завжди багато готувала, ніби чекала гостей. Правда гостей у домі майже не бувало. Хіба що староста приходив кожної осені аби організувати збирання урожаю гіганських яблуневих садів яблуневих садів, чи покупці яблук та саджанців нових яблучних дерев. І , як помітила Аска, така ситуація більш ніж подобалася матері. Вона могла спокійно доглядати сади, читати книги на самоті. Така замкненість матері, викликала багато питань в доньки. 
Вона не одноразово задавала собі питання: чому матір хоче бути самітницею? Чому вона сюди переїхала? Звідки у неї усі ці дерева? Дівчинка вже давно зрозуміла, наскільки рідкісними є ці дерева. Так само, як і те, що за дванадцять років життя вона абсолютно нічого не знала про матір.  Навіть  про гендляра Касима знала більше, а він іноземець із тюрбаном. 
–    Як справи в школі? Конрад навчив чомусь цікавому?- Це була свого року ритуальним виразом. Матір постійно питала свою доньку про це. 
-    Ні, мамо. Він знову говорив про пантеон церкви Єдності. Ніби мене цікавить, що там твориться на небесах.- Аска вже давно зрозуміла, що храми будуть далеко не її улюбленими місцями. 
-    Не говори так. Наш жрець хоче аби підростаюче покоління розуміло всі тонкощі праведного життя.
-    То чому він знову розповідає про те скільки є заступників ремесл чи оборонців чеснот? Навіщо мені це знати? Я це і так знаю.
-    То так, але не забувай, що інші діти не такі розумні, як ти. Вони не можуть читати чи рахувати так само швидко як ти. Та й не забувай, перш ніж піти до храмової школи, я тебе вчила читати і рахувати. Тому буть поблажливою.
Останнє матір говорила їй не раз. Вона постійно казала, що вона має бути менш вимогливою та вибагливою. Можливо вона і була права, але Аска не дуже хотіла сприймати мамину мудрість.
-    У тебе так ніколи не буде друзів.- сказала жінка, дістаючи виделки із комода.
-    Але ж ти теж не маєш друзів. – сказала Аска, вже не так захоплено дивився на своє м’ясо
-    Ні, маю. Але не всі вони можуть сюди прийти. – дівчина не могла зрозуміти, чи жінка так відбріхується чи це справді так. 
-    Тоді чому ти тут?
-    Надіюся ти ніколи про це не дізнаєшся, і будеш спокійно жити.- Ці слова вона сказала із дивним полегшенням. Донька не дуже часто розпитувала свою матір про минуле. Але коли таке ставалося, то вона або віджартовувалася або казала, щось таке. Одного разу мати сказала: «Іноді я хочу забути своє минуле, того я і не хочу аби ти його знала. Не хочу аби і тобі було важко». Тому Аска вирішила не провокувати матір.
 Проте матір вирішила спровокувати її.
-    До того ж, про друзів. Наскільки я знаю, в тебе є декілька. Точно знаю двох. От ,наприклад, торговець Касим. Староста розповідав, що ти постійно крутишся біля його возу. Каже, ви там ведете доволі цікаві бесіди.
-    Староста з ним теж говорить про різні речі, а потім перепитує мене. Ми з Касимом припустили, що він просто збирає інформацію від нас. 
Це була правда. Аска із Касимом постійно обговорювали різні речі: політику, людей, міста та цікаві події. Староста її розпитував, задавав різні питання та просив подробиць. Дівчині було його дещо шкода. Він не міг знати, що дівчина та торгаш заздалегідь домовляються про те, що вони будуть казати, а що ні.
-    Він багато тобі розповідає?
-    Так. Касим мені багато розповідає про свою країну та її звичаї. А ще навчив мене зав’язувати тюрбан. Обіцяв наступного тижня привезти мені, якісь солодощі та декілька книг. – Аска вирішила не згадувати про те, як він навчає її торгувати та визначати, яких покупців треба обраховувати а яких ні. 
-    Він тобі їх подарує?
-    Ні. Він надто жадібний для цього. Просто обіцяв знижку. Дай грошей. 
-    Добре, якщо ти дещо визнаєш.
-    Визнаю?
-    Так. як я і сказала. Я знаю, що в тебе точно є два друга. Можеш назвати другого. Я точно знаю, що це якийсь хлопчик. Не скажеш хто він?
-    Ні. Нема у мене ніякого друга. 
-    Є. Ти просто не до кінця чесна зі мною.
-    Я не знаю про кого ти. В взагалі не дуже спілкуюся з іншими дітьми.
-    І знову брешеш. Жрець Конрад мені вже пару разів скаржився на тебе. Каже, що ти надто часто вступаєш у перепалки з дітьми на перервах. – при цьому, дівчина добре зрозуміла, що матір обрала найм’якішу риторику. Аска не вступала у перепалка ні з ким вже дуже давно, а просто одразу починала лупцювати кривдників. Це було простіше. Слова до інших не доходили на відміну від одного хорошого стусана чи копняка.  
Аска не мала, що сказати. Це була правда, яку вона не могла заперечити. Надто часто вона сперечалася з іншими дітьми. Іноді вони її дражнили, називали заучкою, іноді просто задавали багато питань які дратували. Та найбільше дівчину бісила Кайлін, донька старости. Вона теж була успішною в навчанні. А ще вона була популярною. Кайлін усім подобалася, на відміну від Аски. І в багато чому дівчина винила доньку старости. 
-    Гаразд. Можеш узяти трішки лір для покупок у Зуфіра. Не знаю, що у тебе на душі, але я надіюся, що скоро ти з усім розберешся. – Тісіанна відчула внутрішню напругу своєї доньки, і вирішила пізніше детальніше дізнатися, що гнітить її серденько. Хоча деякі підозри у неї були. Все ж староста і її теж недолюблював. 
-    Дякую матусю.
-    Спочатку доїш свою свининку, а потім дякуй. 
І справді. Тарілка була повна, а м’ясо з овочами стигло. Аска прийнялася за виправлення цього неподобства та виїла усе до останньої крихти.