У тіні віри

Аска нудьгувала у церковній школі. Настоятель школи при сільському храмі розказував про творця усього сущого і його слуг. Їх особливості, ранги, місце в серцях людей та шанування серед народу. Аска любила дізнаватися щось нове, їй подобалося навчатися. Але була проблема: настоятель вже втретє говорить про це. 
Конрад був старим, можна навіть сказати, древнім. Вона точно знала, що йому більше ста років. Особливо його вік видавав не запах старості, яким можна комах травити, і не його обличчя, яке нагадувало зморшкуватого щура. Його вік найбільше видавав його маразм.
Він часто на заняттях міг забути ,про що розповідав. Також він міг по кілька разів вести один і той самий урок. Іноді навіть в один і той самий день. Аска ставилася до цього насмішливо у вісім років, поблажливо у десять. Але її дванадцятирічний розум вимагав чогось нового, і маразм цього стариганя не давав йому цього.
У короткочасні моменти прозріння він справляв враження наймудрішої людини в Алішені. Проте більшість часу він або породжував посередні думки, або як зараз, валився у безпам’ятство. Насправді Конрад не був сильним мислителем, хіба що був грамотним та вчив грамоті дітей. Проте він був переконливим. Його голос приємно звучав, через що селяни захоплено слухали його проповіді. Не дивно, що саме таку людину прислали в таке далеке село. Тільки така людина може змусити людей остаточно забути про язичницькі вірування, що досі живуть у цих землях. Як-не-як, Алішен названий на честь одного із таких ідолів, що колись стояв у центрі села, поки Конрад не надихнув селян на його знесення. « Ну, хоча б якісь обов’язки він добре виконує» подумала про себе Аска.
Ніхто не хотів його спам’ятовувати. І у кожного з класу були свої причини на це. Хтось хотів байдикувати, а хтось не хотів ображати старого. Аска не належала ні до поблажливих ні до  лінивих. Навпаки вона прагнула чогось вивчити, і з радістю би щось сказала йому, але мама їй знову буде казати про те, що вона не поблажлива та не має серця.
Вона окинула поглядом книги  на поличці та ту, яку тримав Конрад.. Серед безкінечних релігійних талмудів траплялися заслані козачки - не релігійні тексти: декілька книг по математиці, граматика, тлумачний словники ( який не допомагали розуміти релігійні тексти), пара історичних хронік та путівників по різних далеких землях. Вона їх давно перечитала, бо вони не такі товстезні, як релігійні трактати. 
Була ще й книга по магії, яка для неї була загадкою. Що вона тут робить? Навіщо вона тут? Як потрапила? Аска не могла відповісти на жодне з цих питань. І, якщо чесно, не дуже то й хотіла. Вона для себе давно вирішила, що краще нехай магії в її житті буде якнайменше. Надто це вже незрозуміле явище. Ну і надто довго її вивчати, наскільки могла судити з чуток Аска. 
У своїх роздумах дівчина не помітила, як заняття у школі кінчилося. Отже їй більше тут не треба затримуватися. Можна іти додому.
Вставши з-за парти дівчина попрямувала до виходу. Треба було пройти через залу проповідей, де кожен кінець тижня справляли малу проповідь. На неї приходили усі селяни, які не були зайняті не на полі чи не наймитувалися деінде, тому в неділю прихожан було небагато. Проте на проповіді, що проводяться в кінці місяця, люди старалися приходити. Якщо на малих проповідях Конрад в основному розказував про різні божественні откровення, то в місячну проповідь він готував якусь цікаву історію. В ній завжди фігурували Бог, герої, зло та інші елементи епосу. Конрад дуже добре використовував свій голос, і  звучав дещо по-театральному. Аска припускала, що колись цей священник був мандрівним актором.
У цих історіях він завжди возвеличував когось у творі. І робив це він доволі цікаво. Спочатку він розказував історію про якесь диво чи подвиг. Після того, як захоплені люди дослуховували історію, лунало питання: «чи зрозуміли ви мораль цієї історії?». Звичайно, люди ствердно кивали та говорили. Проте Конрад розумів, що неосвічений люд, який ледве своє ім’я напише, не зрозуміє суті історії. Тому він знову і знову повторював важливі моменти історії та казав, що вони означають та їх символічне значення: «він не просто обдурив демона, а показав, що розум розкриє будь який обман»,і тому подібне.
Також Аска помітила, як він підбирає історії на місячні проповіді. Зазвичай їх мотиви перегукувалися із язичницькими святами, які і досі справляли. Завдяки цьому люди слухали історії ще уважніше.
Обдумавши це, дівчина зловила себе на думці, що ,можливо, Конрад не такий вже і маразматик. Можливо, він просто придурюється на заняттях храмової школи, або просто не приділяє цьому уваги. Читати, писати та рахувати він тут всіх дітей навчив, а решта не важлива. Хто розумний, сам до вищих знань потягнеться.
Дитина окинула поглядом зал. Біля вітража був скромний вівтар, а на ньому скриня у якій були храмові регалії. Так називалися речі необхідні для проповіді. Коли Аска була маленькою,то думала що це Конрадова скриня з іграшками, і що у кожного дорослого є така. 
На стінах були ніші для статуеток святих. Наскільки дівчина розуміла, це далеко не всі святі. Дванадцять малих покровителів ремесл, сім великих оборонців чеснот, три захисника порядку та один Творець, верховний лідер пантеону- усього двадцять два. Проте у самому храмі були ніші лише для шести. Аска припустила, що лише в великих храмах усіх двадцять двох . Але тут, на відшибі світу віддають шану лише шістьом: чотирьом покровителям професій, одному оборонцю чесноти і Творцю. Небагато, але для жителів Алішену цього більш ніж досить. 
Усі статуетки були накриті білою тканиною. Коли проводилося богослужіння, із однієї зі статуеток її знімали. Лише у місячні проповіді можна було побачити усіх шістьох. 
Дівчинка зловила себе на думці, що вона не знає імена усіх двадцяти двох. Та й навряд хтось, крім Конрада, їх знає. Її особисто їх імена та призначення ніколи не обходили. Вона просто не звертала на це уваги, а просто сприймала їх, як належне. 
. Зазвичай вона не затримувалася надовго, тому що вдома на неї чекала матір. Але іноді її карали за неналежну поведінку і заставляли прибирати у храмі.
Конрад сьогодні був задоволений поведінкою Аски, хоч і не надто. Завжди задоволений він був тільки Кайлін, донькою старости. 
Кайлін усі любили, на відміну від Аски. Кайлін ставили в приклад усі, кому не лінь, особливо Конрад. Із нею усі любили спілкуватися. Донька старости була улюбленицею села,чого не можна сказати про Аску. Вона не здивувалася, якби люди бажали би її не бачити так само і щоб вона ховала свій лик, як статуетки пантеону церкви єдності. Дівчину гнітило те, що вона, не дивлячись на всі свої успіхи, була у тіні тої, хто просто всім подобалася. Аска була в тіні віри у те, що Кайлін досконала. І це її гнітило.
Для усіх донька старости була хорошою, але не для неї. Кайлін налаштувала усіх дітей проти неї, через що в неї ніколи не було подруг і майже не було друзів. Тому Аска частіше всього спілкувалася із заїжджими купцями та небагатьма мандрівниками, що змогли пережити подорож. 
Одним із небагатьох плюсів її становище було певне відчуття свободи. Так як Аска не мала друзів, то вона могла вести себе як заманеться, чим вона і користувалася. Хлопців, які пробували з неї знущатися дівчина нещадно лупцювала, поки із них кров не текла. Кожен хлопець підсвідомо стримувався, через те що вона дівчина, чим вона успішно користувалася. Багато було синців, дрібних ран, садин і подібного. Бійки загартували Аску і наполохали усіх хлопців. Може Аска і самотня, але точно не слабка та безпомічна.
Згадавши про бійки, бойова чуйка Аски відчула майбутні неприємності. Дівчина йшла кам’яною доріжкою до воріт храму. Дівчина прислухалася. На дворі її хтось чекав. Слух в неї був нівроку, тому їй легко було почути перешіптування. Хтось чекав на зовні. Оглянувшись навкруги, було зрозуміло, що храм був порожній. Вона настільки поринула в свої думки що не помітила як всі пішли. Не вперше це з нею було. Надто вже часто поринала в глибини роздумів. Особливо останнім часом. 
Підійшовши до воріт, Аска почула перешіптування. Їх було троє. Дівчата. Кайлін та її дві подруги. Дівчина почала обдумувати причину цього. Висновок прийшов доволі швидко.
Тиждень тому, коли дівчина гуляла на мосту, біля неї проходило пару хлопців. Одному із них, сину пекаря Ангусу, спало на думку, що штовхнути її у воду це хороша ідея.  Аска теж так подумала, але не про себе. Дочекавшись моменту коли він наблизиться, дівчина швидко вдарила його ліктем у сонячне сплетіння. Наступної миті дівчина вже була заду нього і дала йому найсильнішого копняка, який тільки могла. Хлопець був більший за неї, тому був тільки один шанс його штовхнути. На щастя у неї вийшло і хлопець плюхнувся у воду. Аска швидко чкурнула, скориставшись метушнею. 
Його друзі декілька секунд не знали що робити, чи бігти за нею чи допомогти потопельнику. Аска знала, що Ангус ще не навчився плавати. 
Пізніше їй стало відомо, що Ангус прихворів та тиждень не міг встати з ліжка. Дівчина не відчувала провини через бо не вперше таке з нею. Її часто штовхали в кропиву, воду, ображали та кидали у голову колючки. Колись вона плакала від цього, потім почала давати здачі. Сама кого завгодно штовхала, била та ображала. Билася там де могла чи потрібно і уникала тих бійок, як це було з Ангусом. 
Один із шепотів належав сестрі Ангуса, Шеллі. Другий якомусь хлопцю, а третій Кайлін, донці старости. Вони на неї чекали. Дівчина припускала, що її за хочуть поколотити. Шеллі хотіла помститися Асці за брата, який чуть не помер. Із Кайлін неї були свої рахунки, але напевно її образило те, що вона нарешті зрозуміла значення слова, яким Аска її називала. Вичитати якесь не зрозуміле, мелодійне але лайливе слово і потім ним місяць називати Кайлій, було приємно для дівчини. Шкода, що Кайлін теж вирішила прочитати словник Драконячої імперії. 
Останній шепіт належав якомусь хлопцю. Він єдиний у кому Аска бачила небезпеку. Але це нічого. Вона вже придумала, як їх застане зненацька. Вони ховалися за стіною, біля дверей. Досить близько, щоб раптово когось одно чи двох ними придавити. 
В Аски розігрався бойовий азарт.