2. Прем

 Другий рік в університеті, можливо це будуть найкращі роки в моєму житті, хоча перший рік був не такий вже й цікавий. Багато моїх сил пішло щоб змусити мою маму не відправляти мене за кордон, мені так не хотілося їхати і жити десь у Німеччині де мама переглянула мені хороший університет, ціна того що я буду чотири роки вчиться так де сам захотів це те, що я після випуску робитиму те, що захоче моя сім'я, а саме працювати в іхній компанії.  Звичайно спеціальність для вивчення теж вибирав не я, але це все ж таки краще ніж нічого.  Я тяжко зітхаю дивлячись на список предметів що я буду вивчати.  Економіка, ненавиджу її усією своєю душею, але що вдієш.

 Проходячи повз хол де я помічаю натовп студентів які чомусь стовпилися навколо якоїсь людини, перше що я можу розглянути за спинами людей це біле волосся якогось хлопця.  Зазвичай я намагаюся уникати натовпу, але сьогодні цікавість взяла гору наді мною.  Підходжу ближче і навіть розштовхую пару людей, щоб краще розглянути те, що відбувається.  Хлопець у центрі кола, який створив натовп, розмахував чимось схожим на шпагу і не дозволяв нікому підійти до нього.  Перше що промайнуло у мене в голові, звідки він узяв шпагу посеред універа, озирнувшись навколо я помітив кількох прототипів лицарів, які стояли біля входу в бібліотеку.  О, ось воно.  Хоча це лише прикраса шпага виглядала досить гострою.  Я знову перемістив свій погляд на хлопця.  Його очі виглядали шаленими, волосся було розпатлане, а його дивні рухи створювали враження що в нього хтось вселився.  Світло зелені очі хлопця забігали по натовпу, і зупинилися на мені, наші погляди перетнулися і я помітив у його очах, що думаю не помітив ніхто з цієї купи народу.  Розпач такий сильний, що він поглинув його цілком, але через секунду його погляд затуманився і хлопець став схожим на божевільного.  За два кроки він опинився біля мене і сильною хваткою вчепившись мені в руку, потягнув мене за собою.  Не встиг я  усвідомити що сталося як опинився у центрі натовпу з приставленою до моєї шиї шпагою.

 -Якщо хтось хоч спробує зробити крок до мене я вспорю йому горлянку, - світловолосий хлопець сильніше вдавив гостріє шпаги мені в шию. В той момент я точно зрозумів що ця шпага  досить гостра для того щоб убити мене.
Натовп сильніше зашумів і більше людей почало знімати все на телефони.  Мій мозок почав швидко працювати придумуючи ідеї, як вибратися з цієї ситуації.  Сумно, що найбільше мене в цій ситуації хвилювало не те що моє життя в небезпеці, а те, що моє обличчя потрапить в інтернет, тоді моя мама точно не дасть мені спокою і швидко відправить за кордон від очей подалі.

 Хтось із натовпу все ж таки спробував вийти вперед не дивлячись на попередження, що викликало у хлопця що тримав мене усмішку, мені навіть не треба було її бачити, я просто відчував що вона була не людяною.  Блондин, посилив хватку, однією рукою він міцно притискав мене до себе, а другою тицяв шпагою мені в шию.

 - Ви що не чули мене?  Цей хлопець здохне якщо ви продовжите так поводитися.

 -Гей, я тихо прошепотів щоб тільки блондин міг мене почути,- відпусти мене і я допоможу тобі втекти звідси.

 - Ха, думаєш, що я тобі повірю, знаєш скільки вже людей до тебе обіцяли допомогти мені, - голос хлопця звучав зламано.

 - Я правда відведу тебе звідси, - я спробував надати своєму голосу впевненості і зважився на вчинок який і справді міг позбавити мене життя якби цей дивний хлопець все-таки вирішив би мене вбити.

 Я взявся за  шпагу яка впиралася мені в шию і сильніше підсунув її до себе пробивши шкіру так що це стало відчутним, але не завдало мені ніякої шкоди.

 - Довірся мені, - я розгорнув голову і подивився на блондина, його зелені очі стали більшими від подиву, здається він точно не чекав такого від людини, яку вибрав своєю жертвою.

 Він послабив хватку дозволивши мені керувати ситуацією, я швидко вихопив шпагу і схопивши його за руку зробив пару кроків назад, швидко розвернувшись, я натиснув на червону кнопку пожежної тривоги, яку помітив ще при вході до будівлі.  Гучна сирена пролунала навколо, а потім зі стелі почала розбризкуватися вода, натовп почав кричати і розбігатися хто куди, що дозволило мені міцно тримаючи цього дивного хлопця за руку, побігти геть із університету, тягнучи його за собою.Тільки коли ми опинилися в університетському саду подалі від цікавих очей, я зупинився.  Озирнувшись довкола я не помітив жодної людини, ми знаходилися під великим деревом, яке закривало нас від усіх.  Тільки після того, як я переконався в нашій безпеці, я спрямував свій погляд на зеленоокого хлопця.  Його волосся намокло і тепер мокрою соломою звисало з його голови.  На секунду я подумав що так, коли його обличчя червоне від бігу, а волосся мокре він виглядає досить привабливим, але я швидко відігнав цю думку від себе.  Він же явно божевільний.  Тільки коли мою руку пронизала іскра болі я зрозумів що досі тримаю його руку.  Він намагався вирватись і я послабив хватку щоб він міг це зробити.  Як тільки його нічого не тримало він здається збирався одразу втекти, але я зупинив його.

 -Гей, почекай, ти правда ось так просто підеш не дивлячись на те що щойно накоїв?

 - Тобі краще не наближатися до мене зараз, - блондин повернувся до мене і в його шалених очах промайнула втома.

 Він спробував піти, але не встиг зробити і трьох кроків, як його ноги підкосилися і він упав на траву.  Його плечі опустилися і пролунав схлип.

 -Ти що плачеш? - мій голос прозвучав здивовано, ніби я не бачив як було погано цьому хлопцю.

 Блондин нічого не відповів і я підійшов ближче, опускаючись перед ним на коліна.  Хлопець розвалився на траві, присунувши коліна до тіла і сховавши голову між рук.  З його рота долинало тихе бурмотіння, але я не міг розібрати не слова.  Як тільки я присунувся ближче щоб чути що він каже, блондин підняв голову досить різко щоб змусити мене відсахнутися.  У його великих зелених очах я більше не бачив божевільного блиску, зараз там було лише прохання про допомогу.