Глава 5

Коли я прокинувся, подумав вийти на двір і трохи погрітися ранковим сонячним промінням. Я сів на порозі, прикрив очі й насолоджувався теплом, яке йшло від сонця і гріло мені душу. Вийшов на двір, ще навіть не поснідавши, і побачив свого сусіда. Думаю, кивну головою, щоб привітатися. Та коли сусід побачив мене, він дивно почав на мене дивитися, протер очі й побіг до будинку. Звісно, я здивувався: що йому вже в голову зайшло, невже з самого ранку білочка взяла, такий переляканий наче він самого чорта десь за мною побачив. Думаючи, що це йому в голову таке скочило, що він так перелякався, тут я побачив, як він вибіг із будинку з рушницею. Після чого мені стало вже не смішно, і коли він прицілився на мене, я злякався.

— Ну що, чортяко, іди-но ти туди, звідки виліз! Інакше отримаєш кулю в голову.

— Що це з вами? — спитав я, не розуміючи, чому він так реагує.

Тут я почув гучний постріл і відчув, як моє плече різко, з неймовірним болем запекло та заболіло. Я впав на коліна та поглянув на відображення в чорному відрі, наповненому водою. Я побачив, що наче я перетворився на тварину, моя шкіра набула іншого кольору, з’явилися роги, і більше я нічого не зміг розгледіти. Тому, наляканий, я побіг до лісу через усе село, пів села бачило мене такого. Коли я прибіг до лісу, сів під сосною і тримав рану, яка неймовірно пекла, не знаючи, що зі мною трапилося.

— Коли я прокинулася рано-вранці, я встала та пішла до Ольги, яка неймовірно була заклопотана.

— Марино, я ж просила не виказувати себе, — сердито відповіла Ольга.

 — Я ж лише свої коси лишила природного відтінку, та не так я вже на якогось монстра схожа, просто маю деякі відмінності від людей.

 — Твоя правда, за кольором волосся тебе все одно ніхто не викриє. Та й у наш час модно мати колір волосся неприродного відтінку, — додала Ольга, намагаючись пом’якшити напругу.

— Куди це ви так поспішаєте? — запитала я.

— Хочу піти до храму, посповідатися.

— А можна мені з вами? — попросила я.

— Чому ж, не можна, звісно, ходи. Тільки ось переодягнися, в такому одязі іти не гоже. Я дам тобі хрестика та знайду хустину.

Коли я переодягнулася, ми пішли до храму, де було неймовірно багато людей. Ольга ретельно нашіптувала мені, що мені потрібно робити та як поводитися, вчила, як правильно хреститися та що робити. Коли служба закінчилася, ми вийшли з храму, і тут Ольга вирішила піти поговорити з дідусем та жіночкою, які стояли й розмовляли.

— Ольго, ти не повіриш, що ми бачили, коли йшли сюди. — Знаєте, останнім часом у мене таке відбувається, що я чому завгодно повірю. Ви мене вже нічим не здивуєте. — Коли ми йшли, побачили, як у бік лісу біжить невідома сутність, страшна, мов сам чорт. Та це ще не все. За словами двох хлопців, які пізно йшли з лісу, на них напала Мавка, яка хотіла їх роздерти, та їм вдалося втекти.

 — Нечистий скоро вийде з лісу і всіх нас погубить, — кричав хтось із зустрічних.

Тут я замислилася, чи не причетна Марина до нападу на хлопців.

— Люди, люди, не йдіть до лісу: нечистий з’явився.

— Що вже баба Параска там таке побачила, чого так перелякалася? Що сталося, що з вами там сталося в лісі? — поцікавилася Ольга.

— Коли пішла по чорниці, я побачила нечистого, який сперся під деревом і своїм риком провіював усе навколо. Я неймовірно злякалася, залишивши свій кошик, я побігла якнайшвидше до вас.

— А що це, Юхим, з рушницею розгулює? Сьогодні неділя, полювати, не думаю, що він іде. Куди йдеш, Юхиме, з рушницею? — запитала Ольга.

— Не повірите, якого я монстра бачив. Сам чорт біля мого будинку був, я його підстрелив, але він утік. Люди, що ж це таке коїться, яке прокляття нависло над нами? Тепер і надвір страшно вийти, — сказав Юхим, трохи хитаючи рушницею, яку тримав у руках.

— Марино, ходи на хвилинку, відійдемо. Ти часом не знаєш, що сталося, і чи маєш ти якусь причетність до цього?

Зізнаюсь, на хлопців у лісі я напала, та я не намагалася їм щось заподіяти, і взагалі, хто ще на кого в лісі напав, — задумалася я про скоєне. А щодо інших сутностей, які розгулюють селом, я нічого про них не знаю. Якщо в лісі щось відбувається чи з’явився новий лісовий мешканець, я б знала. Можливо, це нова сутність, яка прийшла до нашого лісу та постала перед вашим селом, — додала я, намагаючись розгадати ситуацію.

— То чого нам чекати? — запитала Ольга.

— Я не знаю, та доброго я, гадаю, чекати не варто. Я піду до лісу, постараюся дізнатися, що сталося. Ну, а ви розпитайте мешканців, аби знати, з чим ми маємо справу.

Прийшовши до лісу, я була здивована тишею, яку він видав, наче він щось знав, чого не знала я.

— Знаєш щось, тут у лісі з’явилося щось могутнє і темне. Поки я не знаю, що це, та знаю одне: слід тобі його остерігатися, — сказав Лісовик.

— Чому ти з’явився переді мною, я тебе бачити не хочу, — відповіла я, відчуваючи напругу.

— Розумію, ти злишся на мене, та знай, щось недобре я відчуваю, щось настільки темне, що я уявити не можу.

— Що це може бути? — Я не знаю, та воно могутнє й древнє, породжене нечистою силою.

Після цього Лісовик розчинився, і я повернулася назад у село до Ольги.

— Ну, як ти, що дізналася? — запитала Ольга.

— Не багато, але це, що тут з’явилося, могутнє і темне. Хто знає, що це може бути? — відповіла я.

Коли прийшла ніч, ми вже лягали спати, та почули дивний завив, який пронизував душу. Я встала й пішла до дверей.

— Ні, не йди, — попереджала мене Ольга.

— Я мушу, аби знати, що це. Мушу зустрітися з цим монстром, аби дізнатися його мету появи та що йому потрібно, — відповіла я, відчуваючи внутрішню необхідність.

Тут почулися крики, і я побігла до будинку, з якого вони йшли. Прибігши, я побачила розбите вікно і, зазирнувши в нього, побачила весь будинок залитий кров’ю. Жінка та її чоловік лежали серед кімнати, пошматовані та роздерті, на них навіть живого місця не було. Не знаючи, що за монстр міг таке зробити, я відійшла від будинку. Тут я помітила невідомий силует, який рухався до мене. Я неймовірно перелякалася, але вирішила підійти ближче, аби знати, що це за монстр. Я зупинилася, а він продовжував рухатися до мене. Коли я почала тікати, він накинувся на мене, ледь зачепивши кігтями мою спину, після чого я впала.