Глава 4

Наступного дня, коли сонячні промені весело пробивалися крізь вікно й освітлювали моє обличчя, я прокинулася від їхнього теплого світла. Вставши, я вирушила до кімнати Ольги і там побачила, як вона сидить на кріслі й плете носок.

— Доброго ранку! Як спалося? — привітала я.

— Добре, а вам? — відповіла вона.

— Мені теж непогано. Там у каструлі червоний борщ. Візьми, поїж. Може, ти сходиш, набереш у лісі чорниць, а то я вже старенька, та й мені город сапати треба, усе зробити не встигаю.

— Ну звісно, я сходжу та наберу ягід, — відповіла я.

— От і добренько. Я вже тобі ось кошик наготувала, аби тобі було куди збирати, — сказала Ольга.

Коли я вже поснідала, взяла кошик і пішла до лісу. Коли я прийшла в ліс, побачила галявину, де росли чорниці, та почала їх збирати. Легенький вітерець гойдав гілки, а сонячні промені пробивалися крізь густе листя, роблячи все навколо світлішим і казковим. Збираючи ніжні ягідки, я не могла втримати радісний настрій і почала наспівувати різні пісеньки. Мій голос линув серед лісової тиші, обвіюючи кожну ягідку невидимою аурою веселих нот. Ліс відгукувався луною на мої співи, і, здавалося, природа сама приєднувалася до цього мелодійного танцю. Під яскравим сонцем та серцевинними дзвінкими звуками пташиного співу я продовжувала збирати чорниці, розкладаючи свої співи на веселі та легкі моменти. Кожна нота створювала атмосферу радості та спокою, і ліс став моїм музичним супроводом у цьому чарівному ранку.

Після того як назбирала кошик, я пішла назад, щоб його занести. Ідучи назад, я помітила, як Стас і Толік прямують до річки. Мені стало цікаво, тому я занесла кошик і вирушила до них, оскільки хотіла дізнатися, що вони роблять. Підходячи до них, я побачила, як вони купаються в річці.

— Толіку, поглянь, Марина. Що вона тут робить?

Я побачила, як вони обидва на мене дивляться, тому я махнула їм рукою і посміхнулася.

— Знаєш, нам слід виходити з води, оскільки вона на нас дивиться, і, мабуть, чекає, щоб ми вийшли.

— Здається, тобі вона подобається, і хтось закохався.

— Та не видумуй, — відповів я.

— Я й не видумую, тому краще зізнавайся, я ж тебе знаю.

Коли ми вийшли з води, ми швидко одягнулися й підійшли до неї.

— Привіт, хлопці.

 — Привіт. А що ти тут поробляєш? — запитав Стас.

— Та просто гуляю, я так бачу, що ви купатися прийшли. — Може, підемо погуляємо разом, а то я бачу, що Толік тебе кудись погуляти не запросить.

— Чудова ідея, — відповіла я.

— Ну й куди підемо?

 — Куди ноги приведуть.

— Може, щось покажете нове, що я про ваше село не знаю.

— Та в нас так нічого цікавого нема.

— Ну, то йдемо куди-небудь.

І ми пішли вздовж річки. Я вважала, що буде цікавіше, але ми більше мовчали, ніж спілкувалися. Ми так ходили пів години, і мені вже стало нудно.

— Можна вас на хвилинку, Толіку, лишися тут. Тобі цього чути не можна.

— Чого це? — здивувався я.

— А того, тому стій тут. Навіть не думай наближатися до нас, поки ми не скажемо. Я був неймовірно здивований. Мене гризла цікавість — що вже Стас таке задумав? Знаючи його, він страху не має, тому може щось таке утнути, а мені потім червоніти від сорому.

— Дай обіцянку, що скажеш правду, інакше дещо не скажу.

— Ну, добре, даю.

— Я бачив, як ти вийшла з лісу, і ти ж бачила, куди ми йдемо. Тому скажи чесно, ти спеціально вирішила прийти до нас?

Я була здивована, і як він здогадався. Тому мені довелося зізнатися, що так, я спеціально прийшла до них.

— Часом він тобі не подобається?

— Та ні, чого б він мав мені подобатися.

— Та хоч через те, що ти ж не випадково до нас прийшла. — Та, не подобається він мені.

 — Ну, раз він тобі не подобається, то зате ти подобаєшся йому. Він, звісно, мені цього не зізнається, але я бачу, як він на тебе дивиться.

Чесно кажучи, я не знала, що й сказати, ще й була трохи збентежена.

— Ну, може, ви без мене, один на один, кудись підете, трохи побудете разом?

— Чесно кажучи, я не знаю, що мені робити.

— Зате я знаю.

Оскільки все це для мене нове, мені було цікаво, тому я й погодилася.

— Ну, то я вас залишу, а ви трошки поспілкуйтеся.

— А куди це Стас пішов і що він тобі сказав?

— Та краще тобі не знати, — посміхнулася я йому.

Я побачив, як він пішов, лишаючи нас удвох. Він мені підморгнув і пішов далі. Ну, а я думаю, що ж він таке задумав.

— Ну, я так розумію, що ти не зізнаєшся, що він тобі такого сказав?

— А не скажу. Краще скажи, що ми будемо робити?

— Та уявлення не маю, але, хоча я знаю, що нам робити. У мене є квадрокоптер із собою, може, хочеш покерувати ним? — А що це таке?

— Та ну, ти що, не знаєш, що це?

Тоді я дістав із сумки пульт і приєднав телефон, аби бачити, куди летить дрон, і самого дрона дістав.

— Що це ти все таке дістав?

Звісно, я здивувався, але промовчав. Я взяв квадрокоптер, поклав його на землю і ввімкнув, цим самим запустивши його в повітря.

— Я неймовірно вражена. Що це таке і як воно злетіло? Мабуть, це якісь чари.

— Ходи, сідай до мене, тримай пульт. Я навчу тебе ним користуватися.

Не знаючи, що мені робити, я взяла цей пульт, аби керувати цим залізним птахом. Коли я сіла, він притулився до мене й узяв пульт, який я тримала. Він розмістив мої пальці таким чином, щоб мені було легко ними керувати. Після чого ми тримаємо разом пульт, і він щось там натиснув. Птах злетів, рухаючи моїми пальцями. Таким чином він керує птахом, пояснюючи мені, що до чого і як правильно керувати. Спостерігаючи на екрані, куди летить та що він бачить, він наблизив його неймовірно близько до води, і ми розглядали, як риба грілася на сонечку, тримаючись на поверхні води, та як вона втікала, коли ми до неї підлітали.

За допомогою пульта в руках і розгорнутого дрона ми вирушили в повітря, облітаючи навколишні місцевості. Під час польоту я вчилася керувати дроном і насолоджувалася видом з висоти. Усе це було новим та захопливим для мене. Він показував мені різні фішки та можливості дрона, роблячи політ ще цікавішим. Ми облітали ліс, річку та навіть зупинилися над мальовничими місцями, щоб роздивитися їх детальніше. Після невеликого періоду навчання я вже відчувала впевненість у керуванні дроном і розуміла, як захопливо може бути експериментувати з технікою. З часом наша увага переключилася на більш творчі можливості дрона. Ми вирішили зняти невеликий відеоролик про навколишню природу та наші пригоди. За допомогою камери на дроні ми фіксували прекрасні пейзажі та веселі моменти. Під час зйомок ми сміялися, намагаючись створити найцікавіші кадри. Відчуття легкості та веселощів, які надавав квадрокоптер, допомогли розслабитися та забути про все.