Розділ 8

Ліс розтягується передо мною, відзеркалюючи свою дивовижну красу в кожному листочку та гілочці. Тихі шепітні звуки природи ллються з усіх сторін, ніби ліс сам вітає мене в своєму таємничому світі. Вітерець ласкаво граєся з верхівками високих дерев, створюючи невловимий танець, що наповнює повітря спокоєм і таємницею.

Серед зеленого моря дерев і кущів, де-не-де виблискують сліди сонячного світла, прокрадаючись крізь густий листяний купол. Аромат землі, квітів і дерев змішується в неповторний букет, занурюючи в атмосферу лісу.

А серед цієї природної гармонії танцює мавка, сутність лісу, вона, здається, взята прямо з самої природи. Її волосся складається з тонких віток, а вбрання виглядає, як сплетіння листя та квітів. Яскраві квіти прикрашають її темне плаття, що танцює на вітрі, супроводжуючи мелодію природи.

Проте, недивлячись на всю красу лісової мавки, в її очах грає смуток. Сумна мавка блукає серед дерев, її кроки легкі, але забутий сміх і радість розлетілися десь у лісовій гущі. Іноді вона сідає на камінь або пні дерева, дивлячись в невидимий далекий світ, мовчазна і загадкова.

Її пісня, лагідна та витончена, наповнює лісовий простір, віддзеркалюючи тугу та неповторний характер цієї сутності. Таємнича мавка, яка понесла сум до серця лісу, намагається знайти відповіді на свої питання, але її туга, схожа на легкий вітриний шепіт, триває, що знаходить відгук у високих стовбурах величних дерев.

Сумна мавка, вгледжена у свої власні думки, несподівано почула голос іншого істоти. Обережно піднявши погляд, вона побачила перед собою іншого лісового обителя – таємничого чарівника. 

- Привіт! Я спостерігав, як ти страждаєш. Світ жорстокий і несправедливий. Та скажи мені одне, що ти знайшла в людях, що ти їх захищаєш? Вони заради тебе такого не зробили б, ми для них були і лишимося монстрами.

- Ти помиляєшся, вони не всі погані. Такий світ настав, що їх змінив.

- Знаєш, я спостерігав, що коїдся, та я знаю, що ти відчуваєш. Тому біжи, поки не пізно, до їх, інакше можеш втратити свою любов.

- Як це втратити? - запитала мавка, її серце забилось тривожно.

- Ну, хто зна, що у людей на думці. Може твій коханий вже до завтра й недоживе, заразом і жінка, яка тебе прихистила, разом вони можуть розплатитися своїми життями за те, що були з тобою.

Ці слова вразили мавку, вона відчула тугу та страх. Невизначеність майбутнього для неї стала ще більш темною та загадковою, і тепер їй слід було вирішити, чи слід їй залишатися в цьому світі, чи втекти від невизначеності, яка здавалася ще більшою та небезпечною. Мавка слухала слова чарівника, що вніс несподівану зміну у її роздуми.

- Біжи так, як ніколи, якщо ти їх любиш. Врятуй їх і живи з ними щасливо. Я хочу, щоб вони зрозуміли, що істоти вищі за них не монстри і можуть жити в мирі. Я не надіюсь, що це може статися, та ти ще маєш віру.

- Серце билося від тривоги та рішучості.

- Чи готова ти вбити людей, щоб врятувати їх? Чи готова піддати болю?

- Якщо доведеться, то я не матиму вибору, - відповіла мавка, її голос був наповнений рішучістю. Їй було важливо захистити тих, кого вона любила, і вона вирішила, що заради них вона готова на все, навіть на найтяжчі жертви.

Коли я прибігла у село, мої очі стикнулися з приголомшливим видовищем – обоє моїх друзів були зв'язані біля будинку, а місцеві мешканці розмірковували, як здійснити самосуд.

- Люди, погляньте! Відьма повернулася, ловіть її!

- Не відступаючи і не тікаючі, я в напруженому мовчанні направилася до них, цим самим у  собі пробуджуючи темні наміри. Та тут мою увагу привернув чорний ворон, що кружляв навколо мене.

- Ти готова показати себе такою, якою ти є, -  прошепотів він. 

- Нічого не відповідаючи, я дістав свою рушницю й прицілився, але тут раптово ворон влетів у ствол моєї рушниці, і мій вистріл пролетів мимо відьми. Мої спроби вразити цю загадкову істоту виявилися невдалими.

- Ми вас рятували, а тепер ви хочете нас вбити. Як вам не соромно? Я не хочу цього робити, але, якщо  доведеться, ви відчуєте мою силу на собі.

Знову прицілившись у мене я вирішила призвати на допомогу змій. Одна змія, що була поруч, вона  атакувала чоловіка зі зброєю.

- Гадаєш, я її боюся? Я вистрилив у неї, відстреливши їй голову, - сміючись відповів я. Проте, я вражений побаченим, бо нове тіло змії виростало зі зголів'я, показуючи невмирущість. Я знову вистрілив та марно.

- І ось усе на що ти здатен – вбити одну змію, не можеш. А якщо до сотні, такий і не тільки змій.

- Невдовзі зграя птахів налетіла на мене, змії полізли з відусіль а природа, мов зглузду з'їхала, напала на наше село.

- Розв'язуй їх, інакше станеться лихо, незли мене краще виконуйте що я кажу.

- Злякавшись, я пішов розв'язувати їх, а всі інші, хто був зі мною, розбіглися, намагаючись уникнути проблем. Після того, як я їх розв'язав, всі троє вирушили до лісу.

- Вибачте за все, це все через мене, якби не я, нічого б не сталося.

- Маємо що маємо, вже нічого не виправиш.

- Мабуть, нам вже немає сенсу повертатися в село. Тепер головне – де тепер жити? подумав я.

- В той момент з'явився той самий чарівник.

 - Тримайте це вам буде потрібно, не бійтеся, в цьому золоті проклять немає. Їдьте як найдалі звідси і купіть собі будинок, живіть щасливо, та радісно -  порадив чарівник.

- Після його слова я взяв коштовності, та подякував йому. Після чого ми вирушили до дороги, щоб поїхати звідси.

- Ми їдемо без нічого, ні одягу, ні їжі, нічого, промовила Ольга.

- Головне що ми вижили, все інше ми придбаємо.

- Куди нам їхати?" запитала Ольга.

- Можемо поїхати до моїх батьків на дачу, там побудемо, поки не купимо новий будинок.

Взявши телефон, я викликав таксі. Після його приїзду ми всі троє сіли в машину і вирушили якнайдалі від цього місця.

- Я згадала, що буде з моїм хазяйством,-  занепокоєно сказала Ольга.