Розділ 5

Коли я прокинувся, я подумав вийти на двір і трошки погрітися ранковим сонячним промінням. Коли я вийшов, я сів на порозі, прикрив очі і насолоджувався теплом, яке йшло від сонця і гріло мені душу. Вийшовши на двір, ще навіть не поснідавши, я побачив свого сусіда. Ану, думаю, кивну головою, аби привітатися. Та коли сусід побачив мене, він дивно почав на мене дивитися, протер очі і побіг до будинку. Звісно, я здивувався, що йому вже в голову зайшло, наче він самого чорта десь за мною побачив. Думаючи, що це йому у голову таке скочило, що він так перелякався, тут я побачив, як він вибіг з будинку із рушницею. Після чого мені стало вже не смішно, і коли він прицілився на мене, я злякався.

- Ну що, чортяко, ідино ти туди звідки прийшов? І накше отримаєш кулю в голову.

- Що це з вами? - спитав я, не розуміючи, чому він так реагує.

Тут я почув гучний постріл і відчув, як моє плече різкою неймовірною біллю запекло та заболіло. Я впав на коліна та поглянув на відображення у чорному відрі, наповнене водою, я побачив, що наче я перетворився на тварину, моя шкіра набула іншого кольору, з'явилися роги, і більше я нічого не зміг розгледіти. Тому, наляканий, я побіг до лісу через усе село, пів села бачило мене такого. Коли я прибіг до лісу, сів під сосною і тримав рану, яка неймовірно пекла, не знаючи, що зі мною трапилося.

Коли я прокинулася рано вранці, я встала та пішла до Ольги, яка неймовірно була заклопотана.

- Марино, я ж просила не виказувати себе, - сердито відповіла Ольга.

- Я ж лише свої коси лишила природнього відтінку, та не так я вже на якого монстра схожа, просто маю деякі відмінності від людей.

- Твоя правда, за коліром волосся тебе всеодно ніхто не викреє. Дай в наш час, модно мати колір волосся не природнього відтінку, - додала Ольга, намагаючись пом'якшити напругу.

- Куди це ви так спішите? - запитала я.

 - Хочу піти до храму, посповідатися.

 - А можна мені з вами? - попросила я.

- Чого ж, не можна, звісно ходи. Тільки ось перевдягнися, у такому одязі іти не гоже. Я дам тобі хрестика та найду хустину.

- Коли я перевдягнулася, ми пішли до храму, де було неймовірно багато людей. Ольга ретельно нашіптувала мені, що мені потрібно робити та як поводитися, вчила, як правильно хреститися та що робити. Коли служба закінчилася, ми вийшли з храму, і тут Ольга вирішила піти поговорити з дідусем та жіночкою, які стояли та розмовляли.

- Ольго, ти не повіриш, що ми бачили, коли йшли сюди.

- Знаєте, останнім часом у мене таке відбувається, що я чому завгодно повірю. Ви мене вже нічим не здивуєте.

- Коли ми йшли, побачили, як у сторону лісу біжить невідома сутність, страшна, мов самий чорт. Та це ще не все. За словами двох хлопців, які пізно йшли з лісу, на їх напала мавка, яка хотіла їх роздерти, та їм вдалося утекти.

- Нечистий скоро вийде з лісу і всіх нас погубить, - кричав хтось із зустрічних.

- Тут я замислилася, чи не причетна Марина до нападу на хлопців.

- Люди, люди, не йдіть до лісу: нечистий з'явився.

- Шо вже баба Параска там таке побачила, чого так перелякалася.  Шо сталося, шо з вами там сталося в лісі? - поцікавилася Ольга.

- Коли пішла по чорниці, я побачила нечистого, який сперся під деревом і своїм риком провіював усе навкруг. Я неймовірно злякалася, залишивши свій кошик,  я побігла як омога скоріше до вас.

- А що це, Юхім, з рушницею розгулює? Сьогодні неділя, полювати не думаю, що він йде. Куди йдеш, Юхіме, з рушницею? - запитала Ольга.

- Неповірите, якого я монстра бачив. Сам чорт біля мого будинку був, я його підстрелив але він утік. Люди, що ж це таке коїться, яке прокляття нависло над нами. Тепер і надвір страшно вийти, - сказав Юхім, трохи хитаючи рушницею, яку тримав у руках.

- Марина, ходи на хвилинку, відійдемо. Ти часом не знаєш, що сталося, і чи маєш ти якусь причетність до цього? 

- Зізнаюсь, на хлопців у лісі я напала, та я не намагалася їм щось заподіяти, взагалі хто ще на кого у лісі напав, задумалась я про скоєне. А щодо інших сутностей, які розгулюють селом, я нічого про них не знаю. Якщо у лісі щось відбувається чи з'явився новий лісовий мешканець, я б знала. Можливо, це нова сутність, яка прийшла до нашого лісу та повстала перед вашим селом, - додала я, намагаючись розгадати ситуацію.

- То чого нам чекати? - запитала Ольга.

- Я не знаю, та доброго я гадаю чекати не варто. Я піду до лісу, постараюся розізнати, що сталося. Ну, а ви розпитайте мешканців, аби знати, з чим ми маємо справу. 

Прийшовши до лісу, я була здивована тишею, яку він видав, наче він щось знав, чого не знала я.

- Знаєш щось, з'явилося тут у лісі щось могутнє і темне. Поки я не знаю, що це, та знаю одне: слід тобі його оберігатися, - сказав лісовик.

- Чому ти з'явився перед дімною, я тебе бачити не хочу, - відповіла я, відчуваючи напругу.

- Розумію, ти злишся на мене, та знай щось недобре я відчуваю, щось настільки темне, що я уявити не можу.

- Що це може бути?

- Я не знаю, та воно могутьнє й древнє, породжене нечистою силою.

 Після цього лісовик розчинився, і я повернулася назад у село до Ольги.

- Ну, як ти, що взнала? - запитала Ольга.

 - Не багато, та це, що тут з'явилося могутнє і темне. Хто знає, що це може бути? - відповіла я.

Коли прийшла ніч, ми вже лягали спати, та почули дивний вій, який пронизував душу. Я встала й пішла до дверей.

- Ні, не йди, - попереджала мене Ольга.

- Я мушу, аби знати, що це. Мушу зустрітися з цим монстром, аби дізнатися його мету появи та що йому потрібно, - відповіла я, відчуваючи внутрішню необхідність.

Тут почулись крики, і я побігла до будинку, з якого вони йшли. Прибігши, я побачила розбите вікно і, зазирнувши в нього, побачила весь будинок залитий кров'ю. Жінка та її чоловік лежали серед кімнати, пошматовані та роздерт, на їх навіть живого місця не було. Не знаючи що за монстр міх таке зробити, я відійшла від будинку. Тут я помітила невідомий силует, який рухався до мене. Я неймовірно перелякалася, але вирішила прийти поближче, аби знати, що це за монстр. Я зупинилася, а він продовжував рухатися до мене. Коли я почала тікати, він накинувся на мене, ледь зачепивши кіхтями мою спину, після чого я впала.