Розділ 3

Вставши рано вранці, я подумала, що це був сон, але коли я побачила сплячу дівчину, зрозуміла, що незалежно від її природи, вона не мала наміру мені зашкодити. Той момент, коли її очі прокинулися, виглядали так, ніби вони несли в собі тисячі років мудрості лісу. Вона поглянула на мене з цікавістю, яка віддзеркалювалася в її зелених очах, і я відчула, що вона була чимось більшим, ніж просто магічний образ з мого сну. Замислившись над своїми думками, я вирішила привітати її з пробудженням.

- Доброго ранку. Як ти себе сьогодні почуваєш? - спитала я, не впевнена, як вона сприйме мою присутність.

- Мавка усміхнулася і відповіла: - Доброго ранку, Ольго. Я завжди почуваю себе добре.

- Згадавши, що у мене в скрині зберігається одяг моєї покійної доньки, який саме для тебе підійде, я його зараз принесу.

- Я була приємно вражена її вічливістю та доброзичливістю.

- Подивившись, як Ольга принесла мені одяг, я відчула щиру вдячність.

- Незнаю, чи цей одяг тобі підійде, але спробуй.

- Я щиро відповіла: "Дякую." Коли я взяла цей одяг у руки, відразу відчула його якість та елегантність. Крім того, він виглядав так, ніби створений самою природою для мене. Розглядаючи його, я помітила вишукані деталі та теплі відтінки, які гармонійно поєднувалися. Я не знала, як цей одяг називається, але коли я його наділа, він на мені виглядав неймовірно стильно і ефектно.

- Марино, тобі так добре в цьому одязі! Він тобі неймовірно пасує, абсолютно природньо. - сказала Ольга, усміхаючись.

- Я вдячно усміхнулася.

- Доречі, Марино, ти зголодніла. Ходімо поснідаємо.

- Їжа мені не обов'язкова, вона мені не потрібна, але як ви наполягаєте, я не проти. Оскільки я хочу бути схожою до людей та щоб не виділятися серед них,  звісно я не проти спробувати щось нове.

- Ми вийшли з кімнати і направились до невеликої затишної кухні, де вже чувався аромат свіжої кави та приємного запаху солодких страв. Ольга швидко та вправно готувала сніданок, який мав обіцяти бути справжнім шедевром. Ольга весело пристосувала свій фартук та почала витягувати тісто для вареників. Вона розкочувала його на дошці, обсипаній борошном, з вправністю, яка виражала безліч годин практики. Мавка із зацікавленням спостерігала за кожним рухом, спробуючи зрозуміти таємниці приготування цієї страви.

- Марино, чому б тобі не спробувати зробити кілька вареників самій? - сказала Ольга, подаючи мені тісто та начинку.

- Ну, я не впевнена, але спробую. Це виглядає так легко, коли ви це робите, - відповіла я, сприймаючи виклик.

- Тепер додаємо начинку та обертаємо краї, - навчала мене Ольга, допомагаючи впоратися з першими варениками.З усмішкою на обличчі я страралася зліпити ідеальні вареники. Вареники з картоплею виходили доволі не погані.

- Так, ти робиш це чудово.

- Ми обидві працювали разом, обговорюючи різні техніки та додавання секретів до рецепту. Врешті-решт, мої вареники можливо не були ідеальними, але вони були зроблені власноруч, вони вийщли наповненими позитивом та взаєморозумінням, оскільки готуючи їх я вкладала всю свою душу.

У самий розкішний момент нашої кулінарної творчості, коли ми з Мавкою ліпили вареники з картоплею, в дворі почувся стукіт. Ми подивилися одна на одну з невпевненістю, що це може бути. Та хтось твердо стукав у двері.

- Агов, Ольго! Ти вдома? - пролунав голос.

- Здивовано, я відчинила двері, на подвірї стояла весела жінка в середніх роках, що стояла біля входу. Це була моя сусідка, Людмила.

- Доброго дня, Людмило! Що привело тебе?

- Ольго, я вам принесла свіжі солодощі. Я вчора пекла пиріг і подумала, що можливо, вам буде до смаку, - сказала Людмила, подаючи кошик із смаколиками.

- О, дякую, Людмило! Це так мило з твого боку. Давайте ви заходьте, ми тільки що готували вареники з Мариною, і ви можете приєднатися до нас, - запропонувала Ольга, вказуючи рукою на нас.

- А хто така марина? - Прошепотіла я Ользі.

- Мені жодна думка не спадала на голово, бо не можу я сказати що вона Мавка, це могло б призвести до не передбачуваних наслідкив. Вона знала що вмене у родині не має такої як вона. Тому я збрехала що вона туристка й заблукала серед лісу, блукавши лісом вона вийшла на наше село. Після чого я її зустріла і мені стало її шкода тому я її прихистила.

- А ти не думала, може вона тебе обікрасти хоче.

- Ну як би вона хотіла мене обікрасти, то вона могла б це зробити сьогодні серед ночі.

- Ну вона мені на туристку не схожа. І довго ти ще триматимеш її у себе?

- Триматиму стільки скільки буде потрібно. Мені хоч з нею не нудно.Тому перестань її обмовляти, може й справді вона правду каже.

- Може й так. То як пропозиція приєднатися до вас ще в силі?

- Так звісно, ходім. Ато Марина щось не те запідозрить, бо ми тут біля дверей шепочемось.

- Людмила приєдналася до нас, і ми провели час за обговоренням новин, обміном рецептами і просто приємними розмовами. Аромат вареників з картоплею і смак пирога Людмили поєднали нас у невеличкій гармонії, де різноманітність стала плюсом, а не обмеженням.

- З вами було дуже добре, але мені вже час повертатися додому. Крім того, і мені потрібно приготувати щось поїсти. Дякую вам за теплу гостинність і гарний час.

- Ну ходи я тебе проведу. Після чого ми вийли а Марина лишилася в будинку.

- Знаєш вона трохи дивна, але вона така вічлива й приємна, тому вона мені сподобалася. Але все ж таки я їй не дуже довіряю.

- Це твої враження про неї, але ти маєш рацію. Напевно, я з нею попрощаюся і відправлю, бо твоя правда не може вона жити зімною.

- Ну вирішувати тобі, ну а мені вже пора йти, тому допобачення.

- Обдумавши те, що сказала Людмила, я вирішила вигнати мавку, аби уникнути можливих проблем. Хоча мені було шкода виганяти її, бо вона почала мені подобатися, головна думка не покидала мене: не можна тримати нечисть у будинку, оскільки це може призвести до неприємностей.