Розділ 2

Під покривом ночі ліс набував свого власного життя. Серце билося все швидше, і я відчував, як страх охоплює все сильніше мене. Андрій, виглядаючи так само напруженим, слухав кожен звук, як його власний інстинкт виживання прокидався від глибокого сну.

В темряві нас здалеку оточували лісові звуки — таємничі шепоти, шорохи, і далекий виклик сови. Однак серед цього симфонічного лісового концерту виявилося щось інше, що викликало нашу увагу.

Тільки тоді ми відчули чиюсь іншу присутність — непокірні коливання в повітрі, які не належали лісовому середовищу. Щось незвичайне та загадкове наближалося, і ми відчули, як страх насичує кожен наш крок.

Андрій стрімко обертався, а його погляд зупинився на місці. Я відчував, як пульсація страху піднімалася, коли ми разом оглядались, спробуючи визначити джерело цієї таємничої присутності у темряві лісу.

- Ходивши по лісу я відчула дивний аромат який не належить йому, тому я вирішила знайти джерело оскільки мені стало цікаво. Тут я помітила двох хлопців які як на мою думку блукали по лісу. Зі страхом що їм важко визначити напрямок, я вирішила взяти ініціативу у свої руки. Підкрадаючись непомітно, я почала використовувати лісові звуки та ресурси, щоб налякати двох незнайомців. Листя шаруділо під моїми ногами, а вітер таємничо грав у гілках, допомагаючи мені зберегти анонімність у цій грі.

Зближаючись до них, я випускала ледь чутні подихи, сповнені загадкового страху. Моє обличчя залишалося в тіні, але мої дії робили свою роботу. Обережно здіймавши гілля, я вирішила вибрати вдале місце, де зробити перший крок.

Загримівши десь здалеку, я вибухнула лячущим криком сови, зробивши так, щоб їхні серця стрибнули від неочікуваності. Обличчями до обличчя вони бачили тінь, вкриту волоссям, але не могли розрізнити подробиць.

 - Тарас, я ледь прошепотів його ім'я, оскільки передчував щось не ладне. І тут я згадав, що мій дід колись розповідав мені про нечисть, яка населяє цей ліс, та про те, як вона ставиться до людей.

- Знаєш, Андрію, у мене таке відчуття, що ми тут не одні, і нас щось переслідує, прошепотів я, зберігаючи невизначену тривогу в голосі. Максим спершу здивовано подивився на мене, а потім уважно роздивився оточуючий ліс. Шепіт вітру і шум гаїв стали дещо надто насиченими, майже надто живими. Ми обидва відчували невидиму присутність, яка висіла в повітрі.

- Коли я старалася їх налякати, я все більше хотіла підійти до них і прогнати. Тому я підкрадалася до них все ближче та ближче.

- Андрію, поглянь туди, куди я зараз дивлюся.

- Да що ти там уже таке побачив?

- Там за тим великим кущем щось є. Я бачив, як кущ задзвонився, я готовий заклястися, що там щось було.

- Та то може якийсь звір. Ти що, білочку злякаєшся? - сміючись, відповів я.

- А от і не злякався. Заре я до нього підійду і подивлюся, що там.

- Ну-ну, я побачу, як ти до нього підійдеш.

- Набравшись мужності, я таки вирішив до нього підійти і ще й подумав: заре до нього підійду й крикну біля нього, отоді я побачу, як він перелякається, щоб знав, як з мене сміятися. Коли я підійшов якомога ближче, я крикнув, щоб налякати Андрія.

- Коли я побачила, що один з них наближається до мене, я хотіла відійти, але зачепилась і впала. Коли він підійшов і крикнув, я перелякано схопила його за шию обома руками. Побачивши, що він неймовірно злякався, коли я його схопила.

- Коли я побачив, що Тараса схопила невідома сутність, я неймовірно злякався. Моє тіло похололо, і я відчув, що не можу триматися на ногах.

- Я онімів. Я не знав, що мені робити. В мене оніміло тіло, дихати не можу, оскільки мене душить невідома істота. Я не знав, що мені робити, оскільки навіть не міг поворушити рукою.

- Я була сильно знервована, і я помітила, що хлопчина, якого я тримала, ще більше хвилюється. Тут у моїй голові почало відбуватися щось дивне: переді мною почали з'являтися дивні силуети жінки, яка сама душить мене. Я відпустила його і якомога швидше від них побігла.

- Коли невідома сутність мене відпустила, я кинувся до Андрія, оскільки той лежав і не подавав ознак життя. Пів години я приводив його до тями, і ми обидва побігли до нашого села. Я злякався так, що навіть залишив свій мотоцикл в лісі. Приблизно за годину ми вибрались з лісу і відчували неймовірне щастя, наче знову народилися на цей світ.

- Лісовику, з'явися, покажи себе. Ти мені дуже потрібен! - зірвався поривчастий вітер, і тут я відчула, що лісовик явився за моєю спиною.

- Що тебе тривожить, дитя? Розповідай.

- Коли я схопила людину за шию перед мною явилися дивні видіння, наче у тих відіннях мене саму  душила невідома жінка.

- Ех, прийшов час розповісти. Я так не хотів, але тепер мушу розповісти.

- Я вже не знала, що відповісти, оскільки з'явилося ще більше питань, ніж відповідей.

- Мавко, я розповім тобі одну історію, яка розгорнулася пів століття тому в одній сім'ї і принесла велику трагедію. Народилася прекрасна дівчинка, і їхнє життя було наповнене радістю, але все змінилося, коли батька цієї родини вбили. Жінка, отримавши жахливу новину про втрату коханого чоловіка і зіткнувшись з важкою реальністю вдови з маленькою дитиною та відсутністю родичів і фінансів, вирішила взяти ніж і вирушити до лісу, до озера. Поглибленою відчаєм і втратою, вона мріяла про єдиний спосіб знову бути разом з коханим — покінчити з життям і приєднатися раз і назавжди у загробному світі. І, не знаючи іншого виходу, вона у відчаї взяла свою маленьку доньку, обійняла її та поцілувала. Вибач мені доню, я тебе сильно люблю, та жити я далі не можу дай тобі я страждань у цьому жахливому світі не хочу. Зайшовши в озеро, тримаючи однією рукою дитину та дісташи ніч, у глибокому відчаї всадила його собі в живіт. У неймовірному болі від поранення та також те що вона відчувала що сили її покидають вона почала тонути, разом зі своїм невинним дитям. Кров розлилася по всій воді, роблячи озеро червоним, і з того часу його стали називати червоним. Після виявлення її тіла люди були шоковані і не могли повірити власним очам. Її тіло поховали, але дитину так і не знайшли, залишивши таємничу історію цього трагічного закінчення в серці лісу.