Епілог. Вічність в одній миті

Минув тиждень відтоді, як Наруто та Саске прибули в це минуле. Настав час повертатися.

​Вони стояли біля тієї самої гойдалки, де все почалося. Малюки дивилися на них уже зовсім іншими очима — у них більше не було того крижаного холоду самотності. Тепер там горіло світло впевненості.

​— Ви йдете? — тихо запитав малий Наруто, міцно тримаючи за руку малого Саске.

​— Ми завжди будемо поруч, — дорослий Хокаге опустився на коліна, щоб бути на одному рівні з дитиною. — Щоразу, коли тобі буде сумно, згадай цей тиждень. Згадай рамен, тренування і те, що ти — не один.

​Саске-дорослий мовчки простягнув руку й обережно торкнувся лоба маленького Учихи. Це був жест вищої довіри та любові.

​— Будь сильнішим за свою ненависть, — коротко промовив він.

​На прощання дорослий Наруто дістав із-за пазухи ту саму троянду, яку вони зберігали весь цей час. Вона була магічно свіжою, ніби час не мав над нею влади.

— Нехай вона нагадує вам, що навіть у найтемнішу ніч можна розквітнути, — він поклав квітку в маленькі долоні дитини.

​Світ навколо почав розмиватися золотистим маревом. Останнє, що бачили дорослі герої перед поверненням у свій час — це як двоє хлопчиків, щасливі та ситі, махають їм услід, стоячи на горі Хокаге.

​Коли Наруто розплющив очі у своєму кабінеті в сучасній Коносі, він відчув дивне полегшення. На його столі, у простій склянці з водою, стояла точно така ж троянда. Минуле змінилося. Тепер у його пам'яті більше не було самотньої дитини — там була дитина, яку любили.

​Баланс відновлено. Любов перемогла час.