Розділ 4. Смак справжнього щастя

Вулиці Конохи наповнювалися вечірніми пахощами, але один аромат був для Наруто особливим — запах свіжого бульйону, що лоскотав ніздрі біля знайомої забігайлівки. Сьогодні «Ічіраку-рамен» мав прийняти незвичайних гостей.

​Дорослий Наруто вів малюків за руки, і його серце вистрибувало з грудей. Він пам’ятав, як колись сидів тут на самоті, рахуючи копійки в гаманці-жабці. Але тепер усе було інакше.

​— Дядьку Теучі, нам чотири порції найбільшого рамену! — вигукнув Хокаге, підсаджуючи маленького себе на високий стілець.

​Маленький Саске спершу тримався осторонь, розглядаючи палички для їжі з такою підозрою, ніби це була небезпечна зброя. Проте дорослий Саске, який сів поруч, мовчки підсунув йому тарілку, показуючи, що тут він у повній безпеці.

​Коли гаряча пара піднялася над столом, маленький Наруто затамував подих. Його паперова корона трохи зсунулася на бік, коли він зробив перший ковток.

— Смачно? — запитав дорослий Наруто, відчуваючи, як очі наповнюються вологою.

— Це... це найкраще, що я їв! — вигукнув малюк, і його обличчя розпливлося в такій широкій усмішці, що навіть суворий Саске-молодший не втримався від легкої напівусмішки.

​На прилавку, поруч із баночками зі спеціями, стояла невелика ваза. У ній красувалася одна-єдина троянда, яку дочка Теучі, Аяме, щойно принесла з саду. Її ніжний аромат змішувався із запахом рамену, створюючи атмосферу свята, про яке ці діти раніше могли тільки мріяти.

​— Знаєш, Саске, — тихо сказав Наруто, спостерігаючи, як малюки змагаються, хто швидше з'їсть локшину. — Я б віддав усі свої титули Хокаге за те, щоб цей момент тривав вічно.

— Я знаю, — відповів Учиха, дивлячись на маленького себе, який нарешті не виглядав покинутим.

​Вечір закінчився прогулянкою під зорями. Тепер, повертаючись додому, вони вже не були просто вчителями чи копіями з майбутнього. Вони були сім'єю.