Розділ 2. Сни, що пахнуть домом

Після вечері в домі нарешті запанувала та особлива тиша, яка буває лише тоді, коли серце знаходить спокій. Дорослі та малі розмостилися на великому жовтому дивані. Маленький Наруто, усе ще не знімаючи свою паперову корону, захоплено щось розповідав, активно жестикулюючи, а малий Саске зручно вмостився поруч із дорослим Наруто, уважно слухаючи.

​Дорослий Саске спостерігав за цією картиною збоку. Він бачив, як маленька копія його друга нарешті сміється, не боячись косих поглядів перехожих. У цей момент Саске зрозумів: вони повернулися не просто в минуле, вони повернулися, щоб залатати діри у власних душах.

​— Час спати, герої, — тихо сказав дорослий Наруто, коли очі малюків почали злипатися.

​Він дбайливо відніс їх до ліжка. Малюки, одягнені в теплі піжами, миттєво поринули в сон, міцно тримаючись за руки. Їхні лисячі та котячі вушка ледь помітно здригалися уві сні, ніби вони все ще наздоганяли один одного в сонячних мріях. Дорослий Наруто накрив їх ковдрою, затримавши руку на мить — він просто не міг повірити, що ці діти більше не будуть прокидатися від холоду самотності.

​На підвіконні, під сріблястим світлом місяця, стояла у вазі та сама троянда. Її пелюстки ледь тріпотіли від нічного вітру, нагадуючи про те, що краса та любов можуть вистояти проти будь-якого часу.

​Наруто і Саске вийшли на балкон, дивлячись на сплячу Коноху. Їхні силуети в дверному отворі здавалися монолітними — два захисники, що нарешті врятували найважливіших людей у своєму житті. Себе самих.

​— Ми впоралися? — прошепотів Наруто.

​— Ми лише почали, — відповів Саске, але в його голосі вперше за багато років не було гіркоти.