Обезголовлювачі

Обезголовлювачі

Вздовж не дуже широкої ріки, колесував залізний кінь, зі своєю незмінною вершницею, мандрівницею, тендітність, миловидність та краса якої не тільки приковувала до себе погляди осіб протилежної статі, але і вводила в оману, гадаючи, що перед ними легка нажива. Але варто їм уважніше придивитись, як можна помітити револьвер з червоним руків’ям, який мирно собі лежав у кобурі, прикріпленої до пояса, а також гвинтівку, що розташовувалась у спеціальній ноші, яка надійно причеплена до мотоцикла. Також при собі мала ще і кинджал та невеличкий серпоподібний ніж керамбіт.

Сама ж вона виглядала явно не як та, що зможе постати за себе. Струнка, не зовсім високого росту, але і не мала. З під широкополого темного капелюха виступало та розвівалось на вітру довге чорне волосся, яке дівчина ніколи не заплітала. У сталому положенні воно обрамляла її гарненьке личко, на якому красувались блакитні, холодні очі, суворий та непривітний погляд яких демонстрував, що вона встигла побачити багато чого у житті та своїх мандрах. Одягнена доволі легко: тонка біла сорочка, поверх неї синя джинсова безрукавка. Ноги від холоду та чужих поглядів приховували чорні штани, які та одягла вже через те, що починає холодати. Взута у високі, такого ж самого кольору чоботи.

Вже кілька місяців вона мандрувала, їхала вздовж рік, і просто по полю, орієнтуючись тільки на власне чуття, аби таки добратись до своєї мнимої мети, яка слугувала тільки виправданням її всій цій подорожі - доїхати до великої води, до моря. Але старалась не думати, чим займатиметься потім, оскільки за цей, доволі короткий період, стала справжньою мандрівницею, позаяк все це вже її сутність. Гадала, що не може довгий час перебувати в одному місці, спостерігати постійно один і  той самий краєвид, без особливого ентузіазму спілкуватись з тими самими людьми. Хоча, єдине, що їй подобалось у осілому способі життя, так це зручні ліжка та можливість помитись. Звісно, за всі ці місяці, дівчина вже звикла до сну на землі, в спальному мішку, із зоряним небом, замість даху, а в деяких моментах в палатці, але з жодним ліжком, це не зрівняється.

На її суворому обличчі завжди з’являлась ледь помітна посмішка, коли на горизонті почав виднітись хоч якийсь населений пункт. Деколи у селах їй і не знаходилось місця у будинках, але у всіляких спорудах, які не виконували житлових чи господарських функції, її таки впускали на нічліг, після оплати. Але з умовою, що наступного дня відразу ж відправиться геть. У містах простіше, там завжди знайдеться якийсь готель, чи щось тому подібне, де, також за невелику плату, їй нададуть пристойну кімнату з ліжком, хорошим харчуванням та можливістю помитись у теплій воді, а не у річковій, яка хоч і підігріта літнім сонцем, але у якій все-рівно не можливо розслабитись. Як мінімум через те, що постійно потрібно оглядатись по бокам, чи ніхто не підкрадеться, не застав її без одягу.

У містах закуплялась харчами, кулями, рідше одягом, ще деякими речами, які не завадять у польових умовах, а також бензином. Що правда, не всюди видобувають нафту та перетворюють її у пальне, але ще нір азу не траплялось дорогою, аби мандрівниця залишилась без «їжі» для свого залізного коня. Та і не рідкістю є торгівля тієї самою нафтою та бензином між різними містами, тож з цим ділом, навіть у теперішній час немає ніяких проблем. Та і у містах дівчина дозволяла собі залишитись на кілька днів, хоча зазвичай їх кількість не перевищувала трьох.

Та не завжди їй випадала можливість опинитись серед великої кількості будинків та ще більшою кількістю людей. І цей день, а точніше вечір, виявився саме таким. Коли вже темрява опустився на землю, мандрівниця таки зупинилась, аби розкластись на нічліг. Все навколо яскраво освітлював майже повний місяць, тож видимість була доволі непоганою. Дівчина звернула увагу, що зупинилась на невеличкому пагорбі, трохи подалі від ріки. Та наближатись до води не стала, припустила що підвищення стратегічно вигідніше місце, у випадку того, якщо раптом хтось вирішить напасти на неї.

Стягла сумки із багажника на землю і стала розпаковуватись. Спершу витягла невеличкий рушник, у якому були загорнуті кілька рибин обкладені листками кропиви. Це зроблене для того, аби дорогою вони не зіпсувались, а також зберігали свіжість. Хоч м'ясо дівчина не їла, не приймав її організм цієї страви, якось ризикнула скуштувати рибу, і, благо, ніяких негативних наслідків це вже не мало. Витягла звідти одну штуку і відразу ж повністю обгорнула її фольгою, після чого розкрила двигун мотоцикла і поклала рибу туди, аби та там приготувалась. Цей надійний трюк навчив її ще старий кілька місяців тому, і з того часу дівчина часто це використовувала, коли лінувалась розкладати багаття. За цілий день роботи двигун нагрівався до високої температури, якої якраз вистачало для того, аби використовувати його для приготування та розігріву їжі.

А поки вечеря готувалась, мандрівниця швидко розклала намет, оскільки дув холодний вітер. Вибрала рівне місце, без ям та виступів, розклала всередині каремат а також розгорнула спальний мішок.

Риба за цей час ще не встигла би приготуватись, тож дівчина зайнялась своєрідною охороною. Ще один трюк навчений старим, яким вона користувалась постійно. Із сумки витягла пакет, у якому акуратно змотані кілки з мотузками, до яких прикріплено кілька дзвіночків. Відійшовши на кілька кроків, вона встромила їх у землю вздовж периметру нічлігу. На щастя за ті кілька місяців мандрів така сигналізація реагувала тільки на кількох диких собак, які почувши дивний звук відразу ж тікали. Жодна людина ще не потривожила її сон таким чином, що таки дівчину дивувало. Але вона часто роздумувала, що робитиме, якщо подібна ситуація таки трапиться? Старий вчив її відразу ж стріляти, позаяк нормальні люди вночі, віддаль населених пунктів не гуляють. Це роблять тільки дикуни, або розбійники. Але, що якщо справді, цілком безневинна людина, що не бажатиме їй зла, цілком випадково забреде сюди? Та мандрівниця раділа, що цього так і не ставалось, тож і далі розкладала своєрідну сигналізацію.




Поскаржитись