Епілог

Даня сидів у м’якому кріслі, закинувши ногу на ногу. Навпроти нього сиділа молода жінка. Вона психолог. Влад його просто змусив відвідувати її раз у тиждень. Влад був абсолютно правий: це вже просто життєва необхідність. Але Даня не розумів одного: як люди жили без психолога раніше? Усі справлялися зі своїми проблемами й без нього, а тут прям бум на психологів якийсь! І якщо він захоче щось зробити з собою чи з кимось іншим, то абсолютно ніхто не завадить йому це зробити!

Але зовнішність у психологи ні була справді милою. Чомусь Даня уявляв, що бере ним сидітиме жінка 35-40 років у білій блузі та чорній спідниці та з ентузіазмом розповідатиме йому про усі радощі життя, але ні. Дівчина слухала його з особливою уважністю, говорила мало. Але як же дратував її спокійний тон! Інколи юнак думав, що вона якась інопланетна істота! Він хотів побачити на її обличчі, почути у голосі хоч якусь емоцію!

–Як у вас минув тиждень? – запитує вона. Даня зітхає.

– А як він міг минути? – відповідає він. – Я днюю і ночую на студії. Намагаюся хоч щось згадати. Тіло пам’ятає, а мозок ні. Та ще й Влад вимагає поговорити з Діаною Осипчук! Він не перестає твердити, що вона моя дівчина. Колишня, наскільки я зрозумів.

– І що ви про це думаєте?

– А що я маю думати? Мені моя команда таких жахіть понарозказувала, що я у них не вірю! Як я міг вдарити дівчину?! Як я міг випити велику дозу снодійного? Як я міг давати хабарі поліцейським? Мені це розповідають, а я не вірю, що міг таке вчинити! Кажуть, у тому ДТП помер батько тієї Діани Осипчук. Я навіть не впевнений, чи бачив я Діану після тієї аварії.

– А які емоції у вас викликає Діана?

– А вона має щось викликати?

– Принаймні, ґрунтуючись на тих історіях, що вам розповідали.

– Якщо так, то вона дуже хороша, унікальна, світла людина. Після аварії я наткнувся на пісню «Pardonne moi». Відчув щось рідне у цій пісні. Я вирішив записати на неї кавер. А тут усі у мене запитують: «Це для Діани, так?». Певно, я дійсно винуватий перед нею.

– Тобто, ви заспівали цю пісню, щоб вибачитись?

– Вибачитись перед дівчиною, якої не пам’ятаю, але від одного погляду на її фото на душі робиться дуже добре й тепло. Я от слухаю те, що мені розповідають, і думаю, що ми не разом не через наш соціальний статус, ні… Як я зрозумів, мої батьки її любили, як рідну доньку.

– То чому ж ви не разом?

– Думаю, я був егоїстом. Я сам зробив так, що вона мене покинула. Мені показали моє інтерв’ю, яке я дав за декілька днів до аварії. Думаю, того дня я був не я. Але ж наговорила то моя постать. Я сам винен, що так сталося. Певно, не контролював себе. Мені казали, що я вживав наркотики. Я сам себе запустив. Я винен… Просто тому, що у якийсь момент втратив контроль над своїм життям. А разом із ним втратив і Діану…