Розділ 31

Літак набирав висоту. Для Діани перельоти стали звичною справою. Щоправда, вона встигла забути що то таке. Поруч сидів Віктор, тримав її за руку. Діана була не проти. Вона є летить до Японії! Так, їй важко було у це повірити. Вона і раніше там була, коли на змагання їздила, але то не те… Вона днями сиділа у своєму номері та не висовувала звідти носу. А зараз… у неї було радісне передчуття. Усе буде добре.

–Нервуєш? – запитує Віктор.

– Ні. Думаю, це радісне передчуття. От і все.

Віктор обіймає її за плечі.

– Ти вже знаєш, що кататимеш під час турне?

– Є пару ідей для програм.

Під час польоту вони майже не розмовляли. І Віктор, і Діана люблять цю тишу. Фігуристка відвернулася до вікна та не могла відірвати погляду від хмар. Вона не вперше летить кудись, але все одно небо – то любов з першого погляду.

***

Нарешті Діана залишилася у своїй частині номеру. Вона наполягала тому, щоб її заселили в один номер з Віктором. Бо боялася залишатися на одинці з кимось іншим. Та їй і не потрібен був хтось інший.

З Вікторової частини доносився шум: той розкладав речі. Діана розкрила свою валізу, та сіла на ліжко. Ворушитися не хотілося.

На телефон прийшло повідомлення. Писала Софія. Ну от що їй ще треба?

«Дивися, яке відео знайшла», – пише вона та на екрані тут же з’являється якесь відео.

«Там щось важливе», – друкує Діана у відповідь, бо дивитися те відео зовсім не хочеться.

«Так!»

Діана зітхає, та відкриває те відео, вмикає звук. З динаміку вона відразу чує:

Pardonne-moi ce caprice d'enfant
Pardonne-moi, reviens-moi comme avant
Je t'aime trop et je ne peux pas vivre sans toi

Pardonne-moi ce caprice d'enfant
Pardonne-moi, reviens-moi comme avant
Je t'aime trop et je ne peux pas vivre sans toi

Це Даня. Він сидить у пустій кімнаті з білими стінами, за білосніжним роялем, у тому ж таки білому костюмі. Єдине, що вирізняється серед цього сліпучого тла, так це очі та волосся. Навіть обличчя ледь не зливалося з фоном. Вона помітила, як той схуд. Тепер уже кістляві пальці перебирали клавіші. Навіть голос змінився. А от де – Діана зрозуміти не змогла.

C'était le temps des je t'aimе
Nous deux on vivait heureux dans nos rêves
C'était le temps des je t'aime
Et puis j'ai voulu voler de mes ailes

Je voulais vivre d'autres amours
D'autres je t'aime, d'autres toujours
Mais c'est de toi que je rêvais la nuit
Mon amour

Діана знала цю пісню на пам'ять. Це була її улюблена пісня французькою. І Даня це знав. Значить, не все забув.

Pardonne-moi ce caprice d'enfant
Pardonne-moi, reviens-moi comme avant
Je t'aime trop et je ne peux pas vivre sans toi

А до чого тут, власне, оці вибачення? Він же сам у всьому винен! Сам загнав їх у глибоку яму, і з тієї ями Діана вибирається самостійно! Його ж поруч немає! А клявся, клявся, що не покине!

C'était vouloir et connaître
Tout de la vie, trop vite peut-être.

Avec ses peines, ses joies, ses folies
Je voulais vivre comme le temps
Suivre mes heures, vivre au present
Plus je vivais, plus encore je t’aimais
Tendrement

Діані більше не сила на нього дивитися. Вона не може повірити у те, що ця людина зробила їй боляче, а тепер записує кавер на таку пісню! Вона вимикає відео та відкидає телефон якнайдалі.

Він просить пробачення… Та вона його давно пробачила! Пробачила та відпустила! Усе!

Діана знову тягнеться за телефоном, друкує Софії повідомлення:

«На хіба ти мені це відео надіслала?»

Через декілька хвилин приходить відповідь.

«Щоб ти розплющила очі, нарешті! Обіцяй, що коли повернешся з Японії, обов’язково поговориш з ним!»

«Мені не потрібні слова. Він мені стільки добра наговорив! Софі, він вдарив мене! Я не буду з ним розмовляти!»

Діана знову відкинула телефон якомога далі. У цей момент до кімнати зайшов Віктор.

– Усе добре? – запитує він.

– Так, усе добре, – відповідає Діана, та нарешті починає розкладати речі.

Віктор декілька секунд оглядає кімнату, а потім виходить, зачинивши за собою двері. На телефон знову приходить повідомлення.

– Ну що там знову? – сердиться Діана, але тягнеться за телефоном. 

«Ну а що ти на це скажеш?»

Діана з нерозумінням поглянула на повідомлення. На екрані з’явилося якесь посилання.

«Це що?»

«Стаття. Почитай, тобі буде цікаво», – відповідь приходить відразу.

«Якщо це про її аніме чи дорами…», – подумала Діана, натискаючи на те посилання. Вона відразу побачила заголовок: «Відверте зізнання Української фігуристки Анастасії Корбут».

«Тільки не ти!»

– Діано, а у тебе є запасний зарядний пристрій? – до кімнати заходить Віктор. – Діано?

Він опускається поруч з нею навшпиньки, зазирає у її телефон.