Розділ 29

Діана сиділа на ліжку, обійнявши коліна та загорнувшись з головою у ковдру. Так вона сиділа вже четвертий день після того, як її виписали з лікарні. Батько Віктора розбирається з Данею та Денисом. Маму вона просила не приходити. Сиділа вдома сама. Їй так хотілось, щоб поруч був хоч хтось! Але вона горда. Надто горда, щоб просити допомоги. Лука казав: «Ніколи не соромся просити допомоги та приймати її. Бо все зло твориться у мовчанні». Мама наполягала на тому, щоб Діана звернулася до психолога. На що фігуристка сказала: «Я не хочу, щоб якісь тітка чи дядько слухав про мої проблеми! Сама впораюсь!». І не хотіла більше й слова чути про психолога.

На ковзанці більше не з’явлалася. І не тому, що не могла бачити Настю, ні! На Кубці вона як ніколи була близька до перемоги, вона знайшла в собі сили відновитися та прекрасно відкатати коротку та ту нещасну частину довільної! О, комісія по допінг-контролю вибачилась! Помилка, бачте сталася! До чортf ті вибачення! Може їй справді переїхати до якоїсь іншої країни? Туди, де ставлення до фігуристів нормальне, а не як до ляльок.

Щось клацнуло у коридорі. Діана прислухалася. Декілька разів у замочній скважині провернувся ключ. Дівчина схопилася на ноги та вибігла у коридор.

–Віктор, – зітхнула вона з полегшенням та обняла юнака.

– Вибач, що без запрошення. Та я тоді тобі так і не повернув ключ.

– Нічого… нічого… – каже вона та підходить ближче до юнака.

– Я купив трохи продуктів. Ти ж майже нічого не їси. Купив твоє улюблене орео. Пластівці… Усе, що ти любиш… Я ж тебе знаю… Заховалась тут… Ходімо, я тобі їсти приготую… А потім фільм подивимося… Чи серіал… Що обереш. Ще гітару взяв…

– Вік… Це сон, чи мені здається? – каже Діана, не тямлячись від щастя. Бо у ці хвилини вона хотіла бачити саме його, і він таки прийшов!

– Не сон… Ходімо, приготую тобі спагеті, – каже Вік, обіймаючи дівчину за плечі.

– Я на дієті… – виправдовується дівчина, бо не хочу напружувати Віка.

– Ніякої дієти! – категорично заперечив Віктор, викладаючи продукти на стіл.

– Я ж стрибати не зможу, якщо розжирію!

– Зможеш. Аксель у чотири оберти ж розкрутила. До речі, ти знаєш, що Настиного батька все-таки визнали винним? Твій аксель занесли у книгу рекордів Гіннеса. З тебе зняли дискваліфікацію. Ти можеш виступити на Гран-прі. І на Чемпіонаті Європи, і на Чемпіонаті Світу, і на Олімпійських Іграх…

– Ти зараз жартуєш? – шоковано запитує Діана на одному подиху. Чи це їй почулося?

– З таким не жартують, Діано. Це правда. У мого батька виявилися доволі впливові знайомі, які на твоєму боці.

– І що тепер?

– Не знаю. Докази проти Насті та її батька є. Ти можеш подати до суду.

– Я не впевнена у цьому.

– Чому це?

– Вік, Настин батько зміг підкупити членів федерації. Вони продалися, ти це розумієш? Я думала переїхати до іншої країни. Я їм так в обличчя плюну. Але ж вони перед цим плюнули мені у душу! Я тепер не впевнена, чи хочу й далі змагатися під Українським прапором. Я мріяла стояти на подіумі з золотою медаллю на шиї, і щоб лунало наше «Ще не вмерла України..». Але я зараз не впевнена, чи хочу цього.

Віктор опустив голову. На плиті булькав соус. Приємно пахло імбиром. Обоє мовчали.

– Я колись теж про це думав. Мислив, так само як зараз ти. От коли Віка сказала, що більше не буде кататися. Я вирішив дати собі ще один шанс. Вирішив кататися з тобою. Але ти мене наштовхнула на одиночне катання. І от, у мене є Кубок України серед чоловіків. Ну, якщо я перший тут, не факт, що я буду першим на міжнародній арені… Але факт у тому, що ти зібрала мене докупи, Діано. І я не дам тобі розвалитися.

– До чого тут це?

– До того, що я не можу тебе залишити зараз одну.

– Совість не дозволяє?

– Ні. Серце. Може, я й не до кінця розумію тебе. Але я теж натерпівся. І терпів я у повній самотності. Знаєш, залазив під ковдру вночі та плакав. Мені було боляче не скільки, що мене образили, скільки я мусив терпіти це пекло сам. А все тому, що немає з ким поділитися. Віка, тренер… Не хотілося їм розповідати про свій біль. А тут ти. Мій янгол-хранитель. Я ще досі живий тільки тому, що ти у мене є. Я не хочу, щоб ти терпіла це одна. Я тут. Я є. Я поруч. Я з тобою.

Віктор присів навшпиньки перед Діаною, взяв її за руки та зазирнув у очі. Від цих проникливих слів по щоці дівчини потекла сльоза. Вона хотіла її швидко змахнути, але Вік першим простяг руку.

–Сонце, благаю, не плач, тільки не плач, – Віктор витер її сльози великим пальцем, після чого сів поруч та притулив її до себе.

– Я не плачу, – прошепотіла Діана, вткнувшись носом у його плече. – Мені просто щось в око потрапило, ось і все. Я не плачу. Ніколи не плачу.

«Вона навіть зараз не признається», – подумав Віктор, коли Діана його відпустила. Він насипав Діані тарілку спагеті, а сам поставив на плиту молоко для какао та пластівців.

– Обирай фільм, – каже Віктор, дістаючи тарілки.

– Ти дивився «Енола Холмс»?

– А про що він?

– Про дівчинку, яка шукала свою маму. Детектив.

– Сильно сопливе?

– Думаю взагалі ні. Я не дивилася.

– Тоді вмикай, – каже Віктор. – Ходімо до тебе в кімнату. Пластівці майже готові.

Діана без зайвих запитань пішла у кімнату, дістала ковдру, ввімкнула фільм. Прийшов Віктор з мисками пластівців, чашками какао та великою коробкою орео.

Діана не дивилася фільм. Їй взагалі було байдуже. Бо поруч був Віктор. Вони залізли під ковдру, Діана поклала йому голову на плече. Було тепло. Усе. Більше їй нічого не потрібно. Діана їла пластівці, запивала какао, хрумала печиво. А можна так і далі буде? Для чого змінювати цю ідилію?

–Може мені взагалі кинути катання, – раптом каже Діана. – Знайду якусь роботу… Будемо на вихідних отак зустрічатися… Дивитися серіали… І ніяких тренувань, дискваліфікацій, нервових зривів…

Віктор тільки сильніше притулив до себе дівчину.