Розділ 25

Діана прокинулася рано. Вона вийшла на пробіжку, снідаючи, поговорила з Віктором по відеозв’язку. Той не знаходив собі місця з самого ранку. Дівчина завжди більше нервувала перед короткою програмою. А у нього взагалі… Дах почав їхати ще за декілька днів до контрольних прокатів. Довільна програма, звісно, складніша. Вона й триває довше, та немає обмеження в елементах.

У спорткомплексі було шумною. Навіть вчора тут не було стільки людей. Ну звісно… Від Діани та Віктора сьогодні очікують чогось фантастичного. І всі прийшли подивитися саме на їхні прокати. Віктор і Діана… Нові зірки української криги. Дівчина не знала, яка програма була у Віктора, але за свою вона була впевнена.

«Ну де він?» – подумала Діана, шукаючи Віктора. Юнак не відповідав на телефонні дзвінки. Йому ж скоро на розминку виходити!

Вона знайшла його наляканого у тій же комірчині. Той, зачинившись, сидів навшпиньках, обійнявши коліна.

–Вікторе, – зітхає вона відчиняючи двері. Той нервово сіпається. Погляд юнки відразу падає на фігуриста. – Виходь.

– Діано…

– Я буду з тобою. Буду чекати на тебе біля бортика, як минулого разу.

Віктор зітхає та виходить з комірчини. Блідий та наляканий. Зараз вона змогла розгледіти костюм: чорний низ, білий верх, з червоними вставками. Якщо уважно придивитися, то ці червоні шматки тканини – шрами.

«Так під що ж він кататиметься?» – подумала Діана, розглядаючи ті «шрами».

***  

Музика вдарила як грім. Віктор на льоду миттю ожив. Діана відразу впізнала знайому мелодію. «Привид Опери». На цей раз сльози відразу навернулися на очі. Мало того, що історія Привида завжди змушувала її сумувати, так ще й ця історія зараз оживає в обробці Віктора. З динаміків зазвучав мелодійний голос Еммі Россум.

In sleep he sang to me
In dreams he came
That voice which calls to me
And speaks my name
And do I dream again?
For now I find
The Phantom of the Opera is there
Іnside my mind.

Віктор наче поплив разом із голосом співачки. Рухи плавно перетікали один в інший. Він, тримаючи долоні на грудях, відштовхнувся правою ногою. Янгол. Точно, янгол. Янгол фігурного катання.

Sing once again with me
Our strange duet
My power over you
Grows stronger yet
And though you turn from me
To glance behind
The Phantom of the Opera is there
Inside your mind.

Вступив Джерард Батлер. Трохи рок-н-рольний чоловічий голос заступив ніжний та наївний дівочий. Віктор змінився разом з цим голосом, змінилися його рухи, манера. Стали твердішими. Але зміна голосу не змінила того, що програма виконувалася не просто набором елементів.

Those who have seen your face
Draw back in fear.
I am the mask you wear
It's me they hear.

«Це я». Ось що побачила щойно Діана. Віктор цією програмою хотів заявити про себе. Він остаточно зірвав маску парника.

Your/my spirit and your/my voice
In one combined.
The Phantom of the Opera is there
Inside your/my mind.

He's there
The Phantom of the Opera.
Sing, my angel of music.

Sing, my angel!

Sing for me!

Sing, my angel!

Sing for me!

З динаміків не переставав литися голос Еммі Россум. І у виконавиці, і у фігуриста все йшло від душі. Віктор знову розпустив крила. О, що за чарівне обертання! Що за міміка! Так артистично не катається ніхто. Тільки Віктор.

I have brought you to the seat of sweet music’s throne.

To this kingdom, where all must pay homage to music.

You have come here for one purpose and one alone

Sinse the moment I first heard you sing.

I have need you with me to serve me to sing, for my music.

My music…

Тепер співав тільки Джерард. У повітрі зависла якась містична атмосфера. Наче ще щось має статися. Але не сталося. Коли музика затихла та Віктор завмер, зал вибухнув шаленими оплесками. Діана сама зірвалася на ноги. Нікому в житті вона ще так не аплодувала. Віктор затулив обличчя. Плакав.

Дівчина не могла оговтатися від побаченого. Та це ж вона показала йому цей фільм, дала прочитати книгу. І от зараз ця історія ожила прямо перед її очима.

– Вікторе! – вигукнула вона та, варто було юнакові зійти з ковзанки, кинулася йому в обійми. – Ти… Ти…

– Що я? – прошепотів він, обіймаючи дівчину у відповідь.

***

– Ти мені краще скажи, як ти додумався до таких програм?! – вигукнула Діана, коли вони нарешті зникли зі спорткомплексу. Зараз там катали свої програми парники. Віктор на першому місці та ніхто не «спихнув» його з першої позиції. Зараз вони були за спорткомплексом, та присівши навшпиньки, розмовляли. У цей час вересневе сонце ще добре пригрівало, тож обидва насолоджувалися цими теплими днями. Коли як не зараз?

– Ти мене надихнула, –- відповів Віктор.

– Я? – здивувалася Діана. – Ну, якщо «Привида Опери» я тобі показала, то до «Fairytail» яке я маю відношення?

– Ти у мене асоціюєшся з цією піснею, – зітхнув Вік.

– А чому саме з нею? – запитує дівчина, все ще не розуміючи що до чого. Вік зітхає.

– Ну, спершу я подумав, що було б круто відкатати програму саме під цю пісню. А потім… У тебе тренування, у мене… Я ще раз хотів показати тобі зорі. Хотів ще щось тобі розповісти, зіграти… Але… не вийшло. У ту ніч на ковзанці… Я знову тебе зустрів та подумав, що ми дуже далекі одне від одного. От тоді «Fairytail» й набула якогось значення.

Вони знову мовчать. Тепер Діана розуміє його. Вік катався для неї.

– Я музику на коротку програму обрала відразу, – каже вона, щоб хоч якось зменшити ніяковість у повітрі.

– А чому саме «Реквієм По Мрії»?

– Не знаю… Просто у якусь мить відчула, що ось саме ця музика має бути для короткої програми. Для довільної я обирала довше.