Розділ 18

– Стоп, що?! – вигукнула Софія.

Діана щойно їй розповіла про події вчорашнього вечора. Бо після того, як Діана та Даня сиділи, обійнявшись, сталося дещо важливе у житті дівчини: співак запропонував зустрічатися. Спершу, Діана не зрозуміла про що він, але коли Даня втретє повторив: «Стань моєю дівчиною», то фігуристка, не роздумуючи погодилась. Після цього вони провели весь вечір разом, переглядаючи фільм.

– А чому б і так, Софіє? – відповіла Діана, не розуміючи здивування подруги.

– Але ж ти його у буквальному сенсі ненавиділа!

– Софі, ми з ним спілкувались цілий місяць, доки він був у турне! Він виявився абсолютно нормальним хлопцем! – стала виправдовуватися Діана.

– А як же Віктор? – з подивом запитує Софія. Бо дійсно, дівчина з таким захоплення м розповідала про нього, а зараз таке відчуття, що вже й забула колишнього парника.

– Він же просто друг. Він зрозуміє, – каже Діана та розводить руками.

Просто друг… Для когось це просто слова, а для Віктора – вирок. Бо за той короткий проміжок часу, що провів з Діаною, він встиг полюбити цю дівчину. Щиро, всім серцем. Вік не знав, була це закоханість, чи просто «любов брата», але те «просто друг» різало душу без ножа. Нещадно та боляче. Умить на очі навернулись сльози. Він швидко витер їх, закусив нижню губу.

Віктор стояв за дверима жіночої роздягальні, та чув усю розмову подруг. Узагалі, він прийшов сюди, щоб зробити Діані сюрприз, але, судячи з усього, ніякого сюрпризу не буде. Діана ще щось захоплено розповідала про Даню, але Вік уже не мав сил те слухати. Він вийшов на ковзанку, заткнув вуха навушниками та ввімкнув «Fairytail» Олександра Рибака. От чому сенс будь-якої пісні змінюється разом з життєвими обставинами? Зараз, як ніколи, Діана здавалася йому якоюсь недосяжною зіркою. Та вони ж нещодавно сиділи під дубом, дивилися на зорі, а дівчина просила його щось розповісти та заспівати. І він розповідав, співав. А найкращою нагородою для нього були Діанині очі, що палали від захоплення. Діано, Діано… Що ти робиш з бідним хлопцем?

– Чому нюні розпустив? – лунає суровий голос тренера над головою. – Вийми банани з вух! Йди розминайся!

«Забудь про неї! Хоча б на час тренувань!» – думає Віктор. Але постать голос Діани нікуди не дівається з голови.

*лютий 2021*

Гірше порожніх трибун нічого немає. Віктор розгублено озирається навкруги. Це що, його перший Чемпіонат? Ні. То чого ж він так хвилюється? Виступали на змаганнях і серйозніше.

–Вікторе! – кличе його тренер та клацає пальцями перед очима, чим повертає юнака у реальність. Віз здригнувся, підскочив на місці.

– Я тут, – розгублено лепече він.

– Тут він, – бубонить Віка. – Зберися, нам зараз на лід виходити.

– Так, – шепоче він.

Йому, чомусь, дуже страшно. Уперше крижана гладь його лякає. Холодно. І як тільки Віка стоїть у цьому коротенькому платті та не мерзне. Тренер щось говорить. Віка киває, щось відповідає. Віктор знову десь у своїх думках.

«Заберіть мене звідси, будь ласка. Я не хочу сьогодні кататися!»

– Усе зрозуміло? – запитує тренер, дивлячись на обох. Віктор знову підскакує.

– Так, зрозуміло, –машинально відповідає хлопець.

– Уперед, – командує тренер, Віка бере його за руку, і вони разом виїзджають на лід.

Лунають тихі оплески. Хтось кудись біжить. На якусь мить нерви відступають, долоня партнерки на Віка діє заспокійливо. Ну що, поїхали?

У цьому сезоні вони обрали танго, як музику для короткої програми. Ця мелодія підійшла б краще для танців на льоду, але у якості короткої програми вона теж чудово виглядає. Віктор та Віка безпомилково виконують підкрутку. Оплески. Вони щойно почали кататися, а юнакові вже нічого не подобається. Вони виконують каскад лутц-тутуп. На тулупі Віктор падає. Буквально в одну мить юнак підводить погляд на партнерку, а та дивиться на нього очима, повним докору. Він навіть тут чує, як зітхає тренер, як охкає глядач. Усе йшло не по плану з самого початку.

Віктору нічого не залишається, як піднятися та кататися далі. Далі йде підтримка, її вони виконують безпомилково. Ще каскад. Чисто. Фінальні секунди. Коротка програма закінчилася. Усе. Можна йти вмирати.

Партнери кланяються публіці (хоча й кланятися не було кому), після чого повертаються до тренера.

– Що сталося, Вік? – відразу запитує тренер, варто їм натягнути чохли на леза. Він не кричить, не психує. Це всього лише коротка програма. Ще є довільна, там можна сміло відігратися.

– Нічого, – ледь вимовляє Вік, та біжить до вбиральні.

«Що ж це зі мною коїться?!» – у розпачі думає він, залітає у порожню кабінку та зачиняться зсередини. Сідає на унітаз, затуляє обличчя руками та плаче. Надто багато емоцій. Чорт, а чому він нервує? Це всього лише коротка програма! Це ж не Олімпійські Ігри, де кожен бал має вагу. Господи… Наступний сезон же Олімпійський!

– Вікторе, ти тут?

Це Віка. Що вона тут робить? Для чого сюди прийшла?

– Тобі не можна тут бути. Це чоловіча вбиральня! – каже він тремтячим голосом.

– Мені байдуже. Давай, вилазь звідти. Порюмсав і досить.

Віктор витирає сльози. Тільки зараз розуміє, що партнерка наклала на його обличчя товстий шар тонального крему. І зараз, судячи з усього, він виглядає як психічнохвора людина. Розуміє, що плакати посеред Чемпіонату, було поганою ідеєю в усіх розуміннях цього слова.

– Віко… – зітхає юнак. Виходити з кабінки він зовсім не хоче. Віка теж зітхає, тричі стукає у двері.

– Виходь! Я кому сказала, виходь! – гримнула дівчина.

– Віко… Залиш мене, будь ласка…                 

– Відчини двері! Негайно!

Вік не хоче нічого. Чому Віка не йде? Чому не залишить його на самоті?

– Залиш мене, – знову благає Вік, і нова сльозина повільно скочується по щоці.

Вікторія глибоко вдихнула. Вона намагається заспокоїтися. Дівчина теж була знервована. Мало того, що Вік впав у програмі, так ще й зараз зачиняться у вбиральні.