Розділ 15

Після тієї ночі сплив тиждень. Вони знову зрідка зустрічалися на ковзанці, дзвонили одне одному, переписувалися, але не більше. Даня теж часто писав Діані. Надсилав численні відео та фото. Діана уважно розглядала кожне з них. З Данею теж було легко. Цей хлопець був особливим по-своєму. Але він співак. Він артист, медійна особистість. Зараз він у турне та не може бути поруч. Чи зміниться ситуація, коли Даня повернеться у Київ? Він буде пропадати на репетиціях. А з Віктором вони хоча б можуть хоч декілька хвилин поспілкуватися в живу. А ще, цілий тиждень Діана не розлучалася з підвіскою, яку їй подарував Віктор. Діана носила її як талісман. Дівчина сама не знала, чому надає цьому місяцеві якогось особливого значення. Але вона завжди хотіла мати якусь особливу прикрасу. І ось, Віктор подарував їй таку можливість.

Коли Діана розповіла Софії про Віктора, то Софі відразу запитала:

‒ Кого ти обереш: Віктора чи Даню?

Діана тоді фиркнула і не відповіла нічого. Як можна між ними обирати? Вони ж такі різні! Віктор чуттєвий, глибокий та турботливий. Даня теж глибокий, але він має свою «перчинку». Діана намагалася про це взагалі не думати. Бо для неї вибір «Віктор чи Даня» звучало як «Тобі яка рука більше подобається: ліва чи права?».

У п’ятницю ввечері Діані написав Віктор.

«Я завтра вільний. Навіть на тренування не йду. Приходь до мене, я куплю смаколиків, подивимося фільм»

«Цікава пропозиція», ‒ подумала Діана. Але що йому відповісти?

«Я ж бачу, що ти прочитала моє повідомлення. Не мовчи!» ‒ знову написав Віктор.

«Я думаю», ‒ відповіла Діана.

«А що його тут думати? Ти сама мені казала, що у тебе тренування тільки зранку!»

«Не забувай, що я ще підробляю»

«О котрій ти зможеш прийти? Я ж знаю, у тебе тренування до дванадцятої»

«Якщо це йому Софія сказала, то я її приб’ю!» ‒ подумала Діана, друкуюючи повідомлення.

«Звідки знаєш?»

«Софія сказала»

Ну звісно, Софія! Хто ж іще міг йому таке розповісти? Діана згадала, як Денис попросив її привести Діану в клуб. Та Софі тільки скажи про клуб, вона ж відразу всі свої плани скасує та побіжить до барної стійки!

«Що ще вона тобі сказала?» ‒ друкує Діана нове повідомлення.

«Тобі яка різниця? Давай, не дуркуй. О пів на восьму чекаю тебе під твоїм під’їздом!»

От хитрий! Не відвертишся від нього! Але Діана була не проти. Їй подобалося проводити час з Віктором. Можливо тому, що він теж фігурист та вони «з однієї глини зліплені». Чому вона раніше його не помічала? Того худого, не високого на зріст хлопчика з довгим волоссям, але такими проникливими та люблячими очима? На банкетах він завжди сором’язливо стояв у кутку, крутячи в руках келих з шампанським. А варто було йому хоч трохи випити, як щоки відразу червоніли, очі блищали, Вік виходив з кутка та сипав жарти на всі боки. Чому ж тоді Діана завжди залишалася осторонь? Певно тому, що перші п'ятнадцять хвилин теж ховалася у кутку, а потім тихенько кудись тікала.

Наступний день минув швидко. Вона прокинулася о шостій, сходила на пробіжку, пішла на тренування, де Олена Вікторівна перетворила її на вижатий лимон, повернулася додому, з годинку поспала, а потім сіла писати статтю. А о сьомій Віктор написав, що вже виїхав. Діані довелося кидати написання. Але її дійсно радувала перспектива того, що вона знову проведе вечір з Віктором. А ось і він приїхав.

Дівчина вийшла з під’їзду. Вік уже чекав на неї. Знову щирі обійми та мовчанка всю дорогу. Життєва необхідність. Вони їхали вечірнім Києвом. Як же це місто її чарує! Ці нічні вогні, це й шум… Мама Київ ніколи не любила, бо завжди хотіла жити десь за містом, якомога далі від усієї міської метушні. Але Діані це подобалося. Можливо, років через тридцять вона теж захоче такого життя, але не зараз.

‒ Ми приїхали, ‒ каже Віктор, коли вони зупинилися. – Виходь.

Діана відстібає пасок безпеки, виходить за Віктором. Той замикає авто, веде за собою до квартири. Коли вони підіймалися по східцях, Вік запитав:

‒ Який фільм дивитимемося?

Діана на мить задумалася.

‒ «Привид Опери». Я читала книгу, а от фільм не дивилася.

‒ Я теж чув про цей фільм. А про що книга?

‒ Про Привида, який просто хотів любити та бути коханим.

‒ Дай вгадаю, він помер у кінці?

‒ Так і є. Сумна історія, але вона мені дуже подобається. Одна з моїх найулюбленіших.

‒ Ладно, я згоден.

Йому ж було все одно, що дивитися. Навіть якби Діана обрала якусь сопливу мелодраму, він все одно її б дивився!

Тим часом вони дійшли до квартири. Віктор відчинив двері, пропустив Діану. Дівчина рефлекторно озирнулася, та була здивована: інтер’єр його квартири був чимось схожий на інтер’єр її квартири. 

‒ Я теж був здивований, коли побачив твою квартиру. У нас дійсно багато спільного.

Діана не відповіла нічого. Дівчина вкотре пожалкувала, що раніше не спілкувалася з Віктором. Вік провів її до вітальні, дав ноутбук і сказав шукати фільм, а сам пішов на кухню за смаколиками. Дівчина поняття не мала, що там у нього є.

‒ А ось і я.

У вітальню зайшов Віктор, тримаючи тарілки у руках. Діана миттю зірвалася з місця, щоб допомогти йому.

‒ Куди ти стільки на себе навантажив?

‒ Його тут трішки!

‒ Трішки? Дві великі таці!

‒ Дві середні таці!

‒ Для чого було стільки суш купувати?!

‒ Ти завжди будеш мені заперечувати? – Віктор впер руки в боки. Діана зітхнула. – От звідки у тебе ця звичка?

‒ Я не заперечую. Я запитую: «Для чого?»

‒ Я просто хочу зробити тобі приємне. Що у цьому поганого?

Діана опускає очі. Та немає у цьому нічого поганого! Просто їй не звично, що хтось так старається для неї, робить подарунки, та ще й не дешеві подарунки. Вона знала, що це невиховано рахувати Вікторові гроші, але…

‒ Умикай фільм, я їсти хочу, ‒ не витримує Віктор та плюхається на диван. Діана таки вмикає фільм, сідає поруч. На екрані з’являється заставка Ворнерс Бразерз. Фільм починається. Вік переводить погляд на Діану. По ній відразу видно, що вона багато очікує від перегляду.