Розділ 11

Сьогодні вдень Даня приїхав у Херсон. Спершу вони пройшли реєстрацію в готелі, потім обід, потім Даню витягли погуляти, але той після тридцяти хвилин прогулянки заявив, що хоче спати, та повернувся до готелю. Випив снодійного, та заліз під ковдру. І от, о сьомій вечора, всі вирішили піти повечеряти. Але, судячи з усього, команда не хотіла йти їсти без Дані. Влад пішов за співаком.

Бек-вокаліст зайшов у номер, і в той же момент за вікном вдарила така злива, що він мимоволі здригнувся. Усередині панувала тиша, тільки у ванній тихо капала вода з незакритого до кінця крану. Увійшовши до кімнати, він озирнувся. Номер складався з двох окремих приміщень: менше та більше. Даня жив окремо від Ігоря, гітариста. Влад відразу побачив дві великі валізи і яскраву сумку, що стояла на журнальному столику. Даню він помітив не одразу. Він лежав на ліжку, відвернувшись до стіни, укрившись ковдрою мало не з головою.

‒ Даню, вибач, що без стуку ...

Відповіді не було.

Увагу Влада привернув невеликий блістер з таблетками, що лежав на внутрішній полиці в тумбочці. Він підійшов і, взявши в руки, розглянув пакування. Так і є, снодійне. Важко зітхнувши, він обережно потряс юнака за плече.

‒ Усе, спляча красуня, пора прокидатися!

Знову жодної реакції. Згадавши про те, як вони не могли достукатись до Дані в автобусі, Влад відкинув ковдру і розгорнув його до себе. Досить було одного погляду, щоб зрозуміти: щось не так. Даня не прокинувся і навіть не поворухнувся уві сні, очі його були щільно заплющені, а рот, навпаки, трохи відкритий, обличчя, і так досить бліде, виглядало зовсім білим.

Влад доклав два пальці до шиї сплячого, намацуючи пульс. Він був сильно уповільнений. Ще раз перевів погляд на напівпорожню пачку таблеток. Скільки він прийняв? Одну? Дві?

‒ Даню! ‒ майже крикнув він, і різко потряс його за плечі.

Нуль реакції.

 «Якщо він прийняв занадто велику дозу, може розвинутися кома ...» ‒ здригнувшись від цієї думки, Влад розмахнувся і з усієї сили заліпив йому дзвінкого ляпаса. Даня дивно здригнувся уві сні, немов здригаючись, і розплющив очі.

Не чекаючи, коли він остаточно прокинеться, Влад різко підхопив його попід пахви та підняв, стягуючи з ліжка. Даня не пручався, навалившись на нього з цілковитою байдужістю.

‒ Можеш йти?

Він прошепотів у відповідь щось незрозуміле і знову заплющив очі.

‒ Е-е, так не піде ... - Влад залишив спроби поставити його у вертикальне положення і підхопив на руки. Двері у ванну, на щастя, були відчинені.

‒ Вибач, дорогий, доведеться застосувати радикальних заходів ... ‒ він посадив Даню на краєчок ванни та ввімкнув холодну воду, а потім душ. Ледве крижаний струмінь полився йому на голову, Даня зойкнув, остаточно прокидаючись, і почав вириватися, але сил на активний опір не вистачило.

‒ Ну все ... все ... ‒ Влад зірвав рушник і накрив ним мокру голову. Даня важко дихав і дивився на нього абсолютно божевільними очима, обведеними чорними колами. Переконавшись, що він може сидіти самостійно, Влад повернувся в кімнату і розкрив валізу Ігоря. Він прекрасно знав, що там треба шукати: аптечка гітариста не знала собі рівних і вже не раз виручала в дорозі. Він не знав, що навчило його перестраховуватись, але був нескінченно йому вдячний. Можна вважати, що Дані пощастило оселитися з ним в одному номері. Пакетик з темно-бордовим порошком знайшовся майже відразу.

 Влад повернувся в ванну і побачив, що Даня майже сповз на підлогу. Руки трохи тремтіли, коли він насипав і розмішував порошок в склянці з водою прямо з-під крана.

‒ На, випий, мій хороший! Давай ...

Несподівано Даня підкорився і через кілька хвилин схилився над унітазом. Задзвонив телефон.

‒ Ти там що, заснув? ‒ Віра невдоволено сопіла в трубку. ‒ Скільки можна тебе чекати?

‒ Ідіть без мене, ‒ він кинув погляд на Даню. Той зігнувся навпіл.

‒ Що значить, без тебе? З глузду з'їхав?

‒ У мене тут проблема ... невеликий розлад ...

‒ З тобою ж нормально все було годину тому!

‒ Ну так воно як прихопить! Ідіть, кажу, без мене ... не до їжі зараз.

‒ Може, тобі допомога потрібна? Хочеш, я піднімуся? ‒ у голосі Віри почулася тривога.

‒ Не треба, я впораюся. Поїжте там за мене ... Бувай! ‒ він відімкнувся й опустився на коліна перед Данею, який виглядав дуже моторошно. Поступово приходячи до тями, він, очевидно, відчув усі «принади» передозування, і зараз організм відчайдушно звільнявся від препарату.

‒ Господи ... ‒ в якийсь момент Владу здалося, що Даня зараз заплаче, і його охопила гостра жалість... Якийсь надзвичайно схудлий, блідий, зі скуйовдженим волоссям і руками, гарячково вчепленими в обідок унітазу, він виглядав жахливо нещасним.

‒ Пий, давай ... потихеньку ... ‒ він знову підсунув Дані склянку.

Даня відчайдушно захитав головою.

‒ Ні ... не можу більше ...

‒ Можеш! Давай, так потрібно, розумієш? ‒ Влад погладив його по плечу. ‒ Будь хорошим хлопчиком.

Чи то ласкавий голос бек-вокаліста, то чи страх за власне життя, але щось спонукало його знову взяти в руки склянку і випити його вміст. Стук у двері змусив Влада різко здригнутися. У ту ж мить він усвідомив, що стукають не в номер, а у двері ванної.

Він швидко підійшов і злегка відчинив двері. За ним виявився Ігор, який так невчасно повернувся у номер.

‒ Що трапилося? Що з Данею?

‒ Ви гуляти йшли? Ось і гуляйте!

‒ Владе! ‒ він намагався заглянути за його спину, але був різко відсунуті. Він похвалив себе подумки за те, що вистачило розуму увімкнути воду в раковині, і тепер звуки, що видаються Данею, не доходили до гітариста.

‒ Ну що ... отруївся він трохи ... усе в порядку!

‒ Я покличу кого-небудь ...

‒ Не треба, я сказав! Усе нормально!

‒ Я можу допомогти, Владе, пусти ... Якщо Дані погано ...

‒ Тут вам не цирк! ‒ він різко смикнув двері на себе і, зачинивши, закрив їх на замок.