Розділ 10

Турне виснажувало. Як і морально, так і фізично. Кожні 2-3 дні їздити у нове місто… Автобусом… Де просто неможливо поспати. А у готелі теж поспати не виходило, бо потрібно було бігти на кучу інтерв’ю, фан-зустрічей, та й підготовка до концерту забирала не мало часу. Тому коли у Дані вдавалося хоч на мить вдавалося залишитися на самоті, то відразу падав на диван чи стілець, байдуже!  Просто посидіти декілька хвилин на самоті. А вночі не міг заснути. Даня довго вагався, перед тим, як випити таблетку снодійного. Його лякало те, що снодійне може викликати залежність. Команді він не хотів розповідати, бо знав, чим це закінчиться. Але завтра концерт у Харкові… Він знову всю дорогу не спав, а потім його потягли на інтерв’ю для місцевого телебачення. І от зараз, о перші ночі, він третю, чи четверту годину не міг заснути.

–За що мені все це? – бубнить Даня, та тягнеться за таблетками. Усього пів дози. Не більше. Заснути у нього як-небудь вдається. Та вже зранку починається справжній дурдом. Будильник, якогось чорту, не спрацював. Його розбудили криками «Рота, підйом!», та повезли у концерт-хол. По дорозі туди, Даня купив кави. А на шляху до концерт-холу водій не впорався з керуванням авто. Сталася аварія. Авто, у яке вони підрізали, з’їхало убік.

– Чорт! – вилаявся Даня. Водій же слів для лайки не шкодував. Менеджер сиділа, скута страхом. Авто зупинилося.

– У нас проблеми, – зауважує водій.

– Це у вас проблеми, а у мене концерт! Віро, загладь тут усе, – кричить Даня та виходить з авто.

– Куди ти? – з авто вилітає менеджер, шоковано дивиться хлопцеві у слід. Але Даня не відповідає. Він і далі йде кудись.

– Куди це він? – запитує водій. Водій авто, у яке вони в’їхали, теж вийшов і покривав усіх добірною лайкою.

– Не важливо, куди він пішов! Ми маємо розібратися! – шепоче менеджер, та підходить до водія. Він саме викликав поліцію.

***

Даня не дзвонив ні водію, ні менеджеру. Йому було абсолютно байдуже. Зараз він сидів у своїй гримерці. Через декілька хвилин розпочнеться концерт. Крики фанів доносились аж сюди. Даня відпив ковток віскі з фляжки. Він так ніколи не робив. Не пив перед концертом. Але зараз йому байдуже.

– Ти йдеш? – у гримерку без стуку зайшов бек-вокаліст. Даня рефлекторно засунув фляжку до кишені.

– Йду, йду… Чому без стуку заходиш.

– Пробач. До речі, а де Віра? Усе ще розбирається з ДТП?

– Хай розбирається, – відказує Даня. – Вона мені не дзвонила, і я їй теж.

Бек-вокаліст зітхнув та вийшов. «Дивний він», – подумав той, йдучи до музикантів. Даня, коли зачинилися двері, дістав фляжку, та відпив ще один ковток. Обличчя почервоніло. «Я п’яний», – подумав Даня, притуляючи долоню до щоки. Йому кортіло вмитися, але велика кількість гриму не давала це зробити. Він зітхнув, заховав флягу якнайглибше у сумку, вийшов з гримерки.

– Ми починаємо! – кричить Даня, вихоплюючи мікрофон з рук бек-вокаліста.

Умикається intro. У залі чути оплески, крики. Концерт розпочинається. Але для Дані ті дві години минають наче у тумані. Він погано їх запам’ятав. Фани шаленіли, музика лунала на всю гучність… Він відспівав концерт на автопілоті. Але цього ніхто, окрім команди не помітив.

– Ти сьогодні якось дивно співав, – зауважує Віра, коли після концерту Даня пройшов у гримерку.

– Серйозно? – він вигинає брову.

– Даню, це не жарти. Може, фани нічого не помітили. Але помітила я. І вся команда. Що з тобою. Це ти так через ДТП?

– Зі мною все добре. Ні, це не через ДТП. Віро, будь ласка, залиш мене. Я хочу залишитися на одинці.

Віра зітхає, але таки залишає Даню самого. Хлопець відразу тягнеться за сумкою, у яку поклав фляжку. Знаходить її, відкриває, та відразу відпиває. Рідина обпікала нутро. Може, саме це зараз йому і треба? Напитися до втрати пам’яті? А що, чудовий варіант!

Він одним духом спустошує фляжку. Швидко змиває грим з обличчя, перевдягається у свій звичайний одяг. Саме зараз усі прибирали після концерту. Даня все-таки допоміг команді, а після він повернувся до готелю, спорожнив мінібар у своєму номері, та ліг спати.

Ранок, звісно, видався для нього жахливим. Боліла голова, а тут ще й Віра щебетала про купу справ, які чекали на нього у Херсоні. Її вчорашня стурбованість чудом кудись зникла. Даня намагався не слухати. Та вона ж для нього старається!

«Байдуже!» – подумав Даня, допиваючи чашку кави. Він піднявся, забрав свої речі з номеру, там же випив снодійного, спустився на вулицю, сів в автобус, загорнувся у плед. Команда теж сіла по своїм місцям. Не дивлячись на те, що усі радо перемовлялися, і в автобусі було досить шумно, Даня заснув.

***

– Даню! Даню! Негайно прокинься!

Він лежить на дні земляної ями. Щось тисне зверху. Не дає зітхнути. Земля! Його ховають!

– Даню!

Різкий удар по щоці і яскравий спалах світла витягує його на поверхню. Свідомість повертається так несподівано, що серце на мить завмирає. Даня розплющив очі та ошелешено подивився на стривожене схилене над ним обличчя Віри.

– А? Що?

– Даню! Слава Богу! Ми вже хотіли кликати на допомогу!

– На допомогу? – він сів на сидінні та неодмінно потряс головою. Залишки сну переверталися в голові важкими шматками.

– Ти знаєш, котра зараз година? Пів на дванадцяту! Ми не могли тебе розбудити хвилин 10!

– Я ... Я не чув, що ви мене будили ... Жах якийсь! – він торкнувся голови. Таке відчуття, ніби він і не лягав спати зовсім. І як же це так? Що було? Він не міг заснути ... потім прийняв снодійне ... Ні, навпаки, він прийняв ... багато ... 15 мг ... але заснути не міг ... Потім він таки заснув... Або йому це приснилося? Що за нісенітниця! Він прийняв велику дозу. Так можна і не прокинутися ... – Даня відчув, як по спині побігли мурашки. Він докладаючи великих зусиль встав, уникаючи стурбованих поглядів Віри.

 «А що б було, якби вони всерйоз вирішили покликати кого-то на допомогу? Що б все подумали? А якби знайшли у мене на тумбочці снодійне? Вистачило б розуму уявити собі оту мару. Що-небудь типу, що я спеціально випив велику дозу, щоб накласти на себе руки!»…