Розділ 5

Діана хотіла якнайшвидше повернутися до тренувань. Зараз вона відпрацьовувала квади на підлозі. Олена Вікторівна все ще нічого не знала про плани дівчини. Хоча самій фігуристці було важко тримати язик за зубами, бо вона звикла усім ділитися з тренером.

На одному з тренувань її знову перестрів Даня.

‒ Чого тобі? – шикнула Діана.

‒ А я усе ще хочу з тобою поговорити. – хлопець хитро усміхнувся.

‒ Окей, ‒ зітхнула Діана, ‒ тоді тобі доведеться дуже довго хотіти.

‒ Не будь такою занудою. Що поганого у тому, що ми з тобою десь зустрінемось на чашку кави?

‒ Зрозумій, я не Настя. Я не буду вішатися на тебе!

Хитра посмішка вмить зникла з Даниного обличчя. Згадка про Настю його геть не порадувала. Але ж він саме тому і добивається Діани. Вона ж неземна!

‒ Саме тому я й хочу тебе кудись запросити! Бо ти відрізняєшся від абсолютно усіх!

‒ Що, найбільш легкодоступна?

‒ Та при чому тут це?! – здивовано вигукнув Даня. – Я просто хочу з тобою ближче познайомитися!

‒ Я не знайомлюсь, ‒ відрізала Діана та вийшла зі спорткомплексу, знову залишивши Даню стояти з розтуленим ротом.

Дівчина почала дедалі більше подобатися юнакові. Мало того, що вона віддавалася по повній на тренуваннях, так іще не стрибала йому прямо в руки. Діана його манила. Він хотів ще і ще дивитися, як та катається. Легко, невимушено, від душі. Таке не щодня побачиш.  

Тим часом Даня поїхав на студію. На свою власну студію, яку викупив для нього батько. Туди ще купили найсучасніше обладнання для запису пісень. Даня міг ночувати серед того раю на землі. Бо навколо нього музика, тільки музика. Його світ. Це місце, де він може сидіти годинами, відірвавшись від усього, забувшись у звучанні фортепіано. Музика для нього – це фігурне катання для Діани.

«Ми схожі, ‒ раптом подумав Даня. – Ми обидва займаємося тим, від чого отримуємо шалене задоволення»

Але він зовсім не знав Діану. Горду, вперту, сильну. З сильними людьми завжди важко, бо вони звикли робити все самі, та якщо ви зробите їм боляче, вони розвернуться та підуть, навіть не кліпнувши оком. Бо їм до такого не звикати.

Даня піднявся на другий поверх будівлі. Двері вже були відчинені. Він їх штовхнув та зайшов усередину. І ледь не зомлів. Обладнання не було. Деякі інструменти зникли.

–Дань, – озивається Денис, який щойно прийшов.

– Викликай поліцію. Мене пограбували.

Денис потягнувся за телефоном. Даня стояв по середині та не міг усвідомити, що усе обладнання ось так просто зникло. І що, ніхто цього не побачив? Як, як можна було винести цілу купу речей ось так просто? Динаміки, апаратура для запису…

Приїхала поліція. Даня був настільки засмучений, що на всі запитання відповідав Денис. Потім приїхав батько. Той був ладен віддати будь-яку суму, аби апаратура знайшлася. Погрожував поліцейським, що якщо ті не будуть шукати, то він на них подасть до суду. А Даня весь час сидів на стільці, опустивши голову. Чому він нічого не робить? Команда намагалася підтримати його всім чим могла. До нього підійшов батько.

–Слухай, а тобі не байдуже, що тебе пограбували, ні? – запитує він, пильно дивлячись синові в очі. Даня промовчав.

***

Після цього Даня більше не з’являвся на ковзанці. Діана вже й забула про нього. Ну, бігав за нею якийсь там хлопець, ну то й що? Хай далі собі бігає. Бо голова забита зовсім іншим. Вона знайшла собі підробіток. Буде писати статті на сайти. Стала більше тренуватися. Її все влаштовувало. Бо після похорон мама з нею майже не спілкується.

Але все-таки Даня з’явився через тиждень. Хлопець вкотре прийшов на ковзанку.

–Знову ти? – вигукнула вона. – Ти мені працювати зважаєш!

– Я хочу з тобою поговорити.

– Окей. Говори.

– Пішли на побачення, – випалив він. Діана фиркнула та відвела погляд.

– Ти знущаєшся?

– Діано, ну чого ти!

– У мене немає на тебе часу! – вигукнула дівчина, відштовхнулася від бортика і поїхала. Тут же під’їхала Настя.

– Що, кинув мене заради неї?

– Я кинув тебе раніше, ніж зустрів її. Так що ні.

– І чим вона краще мене?

– Усім. Наприклад, вона не спить з половиною Києва, як ти це робиш.

– З найкращою половиною Києва, поміть. А ти заздриш.

Після цього дівчина теж зникла з його очей.

 У кишені завібрував телефон. Даня автоматично потягнувся з ним.

–Слухай, – з того кінця слухавки долинув веселий голос Дениса. – А у мене сьогодні буде вечірка! Ти не хвилюйся, там будуть всі свої, так що… Можеш дівчину свою покликати. Діану, так?

– Вона мені ще не дівчинина.

– Та ти що! – вигукує Денис. – Усе одно чекаю на вас обох.

І тут же відхилив виклик. «От тільки вечірок мені не вистачає», - подумав Даня та вийшов зі спорткомплексу та попрямував до свого авто.

***

–Познайом мене з ним, – до Діани під’їжджає Софія, її подруга, теж фігуристка.

– Софі, ти знущаєшся? – Діана відкриває пляшку з водою, а Софія спирається на бортик.

– З якого б це дива?! Ти не хочеш з ним зустрічатися, ну то окей. Такий красунчик не має ходити без діла.

– Ти знаєш, що він колишній Насті Корбут? – запитує Діана, сподіваючись відмовити подругу від цього шаленства.

– Ключове слово «колишній», сонечко моє. Так що?

– Софі, його татко – власник мережі ресторанів. А Даня – розпещений син свого татка. Він пограється тобою та кине. І все.

– Ти надто негативно ставишся до людей. Ні, не негативно, а упереджено ставишся до Дані. А по-друге, я що не можу приємно провести час у компанії такого хлопця, як він?

Діана зітхнула та вперла руки в боки.

–Думай, як хочеш. – Діана ввімкнула «Реквієм» та виїхала на центр ковзанки. Вона вперше пробує поставити програму самостійно, без тренера. Олена Вікторівна ж не знає про це!

Залунала музика. Діана зірвалася з місця, спробувала відтворити те, що щойно придумала у себе в голові. Жах… Нічого не виходить.