Розділ 4

Чому він хотів з нею поговорити? Та й про що? Просто зробити комплімент він і так може. Але ж ні, він чомусь чекає! Дані запали у душу її блакитні очі, її милий коротенький хвостик. Запало те, як дівчина каталася, врешті-решт! Він раптом згадав той момент, коли вперше побачив Настю. Йому тоді здалося, що вона теж особлива. Але помилитися на цей раз було просто неможливо!

Перед очима все ще стояв прекрасний Діанин образ. Там, на ковзанці, вона була королевою… Лебедем… Богинею… Таку дійсно важко забути!

‒ Чому ти спостерігав за мною? – не очікувано пролунав голос у Дані за спиною. Юнак обернувся. Діана стояла перед ним, гордо випроставшись. Дівчина пильно розглядала його з голови до ніг. Зараз вона була трохи інакша: у сірому плащі й великою спортивною сумкою за плечима. Дивлячись на неї, він ніколи у житті б не подумав, що вона фігуристка, та ще й та, яку він бачив декілька хвилин тому на ковзанці!

‒ А що, не можна? – відповів запитанням на запитання Даня, бо точно не очікував того, що вона першою заговорить до нього. Діана підняла брову.

‒ Слухай, ‒  не витерпіла вона, ‒  якщо щось хотів запитати, то запитуй. Хочеш сказати, то кажи. Я слухаю.

‒ У тебе є плани на вечір? Може зустрінемося та поговоримо? – випалив Даня. Діана здивувалася ще більше. Мало того, що її вперше кудись запросили, так це зробив колишній Насті.

‒  Плани є, але тебе в них немає, ‒  відрізала Діана та вийшла зі спорткомплексу, попрямувавши на зупинку. Даня залишився стояти посеред вестибюлю з розкритим від здивування ротом. Це вперше йому відмовила дівчина, бо зазвичай вони стрибали йому на руки.

«Так вона ж не з цієї планети», ‒ пронеслося у Дані в голові та він сам собі всміхнувся. У цю мить Данин телефон вібрує у кишені. Хлопець відразу витягує його, приймає виклик, навіть не дивлячись на контакт.

-Даня, я авто збив, - лунає стурбований голос на тому кінці слухавки. Це Денис.

- Яке ще авто?! Де ти?! Я їду!

Якщо Денис і вмів щось робити добре, то це потрапляти в не приємні ситуації. Сьогоднішній випадок був просто жахливим. Денис і ДТП?! Та Даня б не повірив! Зараз юнак просто мчав до нього. Бо знаючи його, він ще й бійку на місці аварії вчинить. Даня швидко набирає батьків номер. Він знає, що той сто відсотково допоможе.

- Батьку, потрібна допомога. Денис потрапив у ДТП.

Він просить переказати кошти йому на карту. Певне, доведеться давати хабаря. Дані було бридко від цієї думки, але Він не збирався втрачати Дениса, бо той був хорошим менеджером та надійним другом. І відвідувати його у в’язниці зовсім не було бажання.

***

Діана вже їхала в автобусі додому. Даня не виходив їй з голови тільки тому, що вперше запросив її кудись. Звісно, що будь-яка дівчина втратить розум, щойно його побачивши. Але не Діана. У цієї юнки голова завжди була забита фігурним катанням.

У сумці задзвонив телефон. Діана на автоматі потягнулася за ним, прийняла виклик. У слухавці почувся мамин голос. Він не був таким веселим, як завжди. У автокатастрофі помер брат.

Діана першою відхилила виклик. Тихо сховала телефон до кишені, відвернулася до вікна та заплакала. Сльози повільно скочувалися по щоках.

Автобус зупинився. Діана вибігла з нього, витираючи обличчя рукавом плаща. Надто раптово. Усе й одразу навалилося на дівчину.

Ким же був для неї брат? Людиною, яка завжди підтримає, у яку безглузду ситуацію вона б не влипла. Він завжди приносив їй щось солоденьке, просто так дарував квіти та плюшевих альпак, віддавав їй свої худі, водив зустрічати світанки, перед цим погулявши цілу ніч. Він щодня готував їй перекуси у школу, захищав перед однокласниками. Це ж він, коли їй було п’ять років, привів сестру на ковзанку! Якби її попросили описати ідеального хлопця, вона неминуче б описала брата. І щоб Лука помер ось так, у якомусь ДТП, Діана не могла повірити. Йому було усього двадцять два! Але що робити, коли смерть не питає у нас, кого забрати наступним? Просто бере. Мовчки, не кажучи нічого, не попереджаючи, що це станеться саме зараз. Ми не хочемо відпускати близьких, ми тримаємося за них. Відпускати близького в останній шлях – найважче випробовування. Але ж десь там, на небесах, чекають на тих, кого ми не хочемо відпускати.

Саме про це і думала Діана, коли поверталася у батьківський дім. Вона тихо відчинила двері та у ніс вдарив знайомий запах. Знайомий до болі. Дівчина за звичкою стягнула плащ, кросівки, розставила усі по місцях. Але тиша у домі напружувала. Діана тихо пройшла по коридору. У вітальні сиділи батьки та тітка. Мати першою підняла голову, та обняла доньку.

***

Горе застало родину Осипчуків зненацька. Діана довго отримувала повідомлення та дзвінки. Слухала слова співчуття. Скажіть, а який у них сенс? Вони ж не повернуть нам померлих, не затягнуть рани. Стоячи поруч з труною брата, Діана раптом подумала, що майже не оплакувала його смерть. Тільки тоді, в автобусі. Вона дивилася на обличчя Луки, бліде та спокійне. Діана не вдягла чорне плаття на знак трауру. Дівчина вирішила, що має одягти якусь із тих худі, яку вона у нього колись забрала. Чи може оту з червоним надписом «Never Give Up»? Як доречно! Мати ще цього не бачила. Дівчина відійшла від труни й сіла у найглибшому кутку. Вона зараз воліла б втекти з цього місця. Сьогодні вона стільки фальші наслухається! Мама попросила її сказати щось на поминках. Дівчина не уявляла, що казатиме. Але вона вийшла, твердо тримаючи поставу. 

‒ Напевне ви усі знаєте, ким для мене був Лука, ‒ почала вона. – Він був для мене найнадійнішим другом та опорою. Буквально декілька днів тому я сиділа з ним на кухні, пила чай, їла пончики та обговорювала плани на майбутнє… А зараз… Саме Лука відкрив мені світ фігурного катання. Він завжди давав мені силу боротися далі. Забороняв здаватися. І я йшла далі, тому що пообіцяла йому. Я стільки настанов отримувала перед тим, як вийти на лід на змаганнях. Лука стояв біля бортика та тримав мої футляри та кофту. А його обійми після виступів (не важливо, якими вони були) для мене найкращим призом. Мама з татом завжди стримано реагували на мої перемоги. А от він завжди показував свої емоції, коли я стояла на подіумі.