Розділ 2

Учора була шикарна вечірка. От тільки прибирати після неї не в кайф. Даня був винуватцем цієї гулянки. Усе прям як в американських фільмах. Юнакові було усього двадцять два, а він уже встиг побудувати кар’єру співака. Його без кінця кликали на радіо, інтерв’ю та шоу. DANIEL тепер не просто хлопець з вулиці. Гроші є. Дівчатка бігають за ним і від одного погляду втрачали голову. У інстаграмі розвелася ціла купа його фан-акаунтів, де були його фото з підписами «Булочка з корицею», «Сооооонееееччкоооо», «Мааасііікк», «Кооотиичоккк», «Зайчик» і т.д. У коментарях під його дописами було те саме, а на аватарці коментаторів було його фотки та ніки щось типу daniel_love, daniel_my_life і т.д. Та він навіть до магазину спокійно вийти не може! Під дверима на нього завжди чекають шанувальниці! Хіба він про таке життя мріяв? Він завжди спілкується зі слухачами, ніколи не відмовляє у фото чи автографі, навіть якщо запізнюється. І завжди просить не бігати за ним, бо як мінімум, це не показує людину з найкращого боку. А кому яке до того діло? Чому всі думають, що він гарнюня лялька без почуттів?

Отже, учора його друг Денис, і по сумісності, його менеджер, влаштував шикарну вечірку, куди запросив усіх своїх друзів. Усе як завжди: музика, алкоголь, наркотики. Нічого нового. І от, саме зараз він прокинувся на дивані, в оточенні друзів, які все ще спали.

‒ Народ, підйом! – гукнув він. Ніхто не поворухнувся. Даня, скиглячи, поплентався на кухню за склянкою води та таблеткою. Потрібно з цим закінчувати. З усім. Зібратися докупи та поїхати у турне. Написати нову музику. Кліп зняти.

‒ Хай, ‒ Денис теж зайшов на кухню.

‒ Ага, ‒ відмахнувся Даня, випиваючи склянку води.

‒ Крута вчора туса була, правда? – Денис продовжував говорити про своє. – Треба буде якось повторити.

‒ Мені працювати потрібно, а не відриватись. Декілька вдалих треків нічого не змінять.

‒ Та ладно тобі, чого ти паришся?

Тишу розрізала мелодія дзвінка. Даня автоматично потягнувся до кишені джинс та витяг телефон. На екрані світився підпис: «Настусик».

«Тільки не зараз!» ‒ промайнуло у Дані в голові, але на дзвінок він відповів.

‒ А чому ти учора на дзвінки не відповідав?! І я тобі писала! А ти мовчав! Ти мене що, не любиш? Я тобі не подобаюсь так? Чи у тебе з’явилася інша?! Ти так і скажи!

‒ Настя, ‒ Даня перервав цей потік слів. – Пробач.

‒ Оте твоє «пробач» я нікуди не притулю! – урвала його дівчина.

‒ Я допізна працював на студії. Я повернувся додому втомлений та відразу заснув. Насть, вибач, ‒ почав виправдовуватися Даня під тихий сміх Дениса. На тому кінці слухавки почулося невдоволене сопіння.

‒ Ок, ‒ нарешті сказала Настя і від’єдналася. Даня сунув телефон до кишені та Денис нарешті розсміявся на повну.

‒ Ну що там твоя дівчина?

‒ Поображається, та й перестане. Пішли інших будити.

‒ Ранок обіцяє бути цікавим, ‒ сказав Денис, попрямувавши за Данею. Той зайшов до вітальні, та став спихувати всіх з дивану. Хтось заснув на підлозі, хтось скрутився калачиком на журнальному столику. Ну, зрозуміло: де впали, там і заснули.

Ранок таки виявився цікавим. Усі скиглили  та нили, що болить голова. Наче окрім тієї голови не було проблем. Хоча…

Даня змусив усіх прибирати, хоча господар у домі він. Паперові стаканчики, пляшки та інше сміття повільно складалося у пакети. Він усе ще думав про Настю. О, вона вередлива! Спершу, йому подобалося те, що вона весь час дзвонила, теревенила про одяг та косметику, не їла нічого солодкого, бо фігура. Але зараз він розумів, що Настя поводить себе як звичайнісінька лялька. Усі її «особливості та дивнощі» лише ззовні. А у душі немає нічого.

Вона фігуристка. Коли він уперше побачив її на ковзанці, то втратив мову: настільки легко і невимушено дівчина рухалася. І вона здалася йому такою особливою. Не щодня зустрінеш таку. Даня, втративши голову, запрошував її на побачення. І тепер, два місяці потому, він зрозумів, що вона така, як інші. Бачила у ньому все ту ж ляльку з купою грошей (хоча сама була не з бідної родини). Даня раптом помітив, що коли вона катається для нього, то у її очах немає жодних емоцій. Просто набір рухів. Вона губилася серед музики та ковзанки. Чому він ще досі з нею? А чорт його знає! Просто тому що…

Тому він відразу після прибирання поїхав до Насті. Даня уже розумів, що від цих стосунків більше мук, ніж будь-чого іншого. Потрібно це завершувати та з головою поринати у роботу.

Даня зупинився біля квіткового магазину. А чому б прямо сьогодні не завершити ці стосунки? Вони все одно зайшли у глухий кут ще давно. Для чого мучити себе й оточуючих. Так, саме так він і вчинить.

Усе-таки він купив квітів і рушив до Насті. День буде довгим.

***

Настя лютувала. Ну а як по-іншому?

‒ Ти знущаєшся?! – кричала вона, розбиваючи чергову тарілку.

‒ Ні, не знущаюсь! Нам потрібно розлучитися! – вигукнув Даня. – У наших стосунках уже немає сенсу!

Ще одна тарілка полетіла на підлогу.

‒Ти мене не любиш!

‒ Так, не люблю! Саме тому ми і маємо розлучитися!

‒ А я що робити буду?!

‒ Продовжиш кататися! Знайдеш собі нового хлопця, кінець кінцем! – Даня встав, і вже збирався йти.

‒ Мені потрібен ти! – Настя повисла на руці у Дані. 

‒ Настя, пусти! – сказав він, та рішуче попрямував до виходу. – Так буде краще для нас обох.

Настя повільно сповзла по стіні, затулила обличчя руками. Даня вийшов з дому. Відчуття було наче скинув декілька кілограмів свинцю з плечей. До вух доносився Настин плач. Нічого, пів годинки поплаче і забуде. А тепер, уперед до музики! Даня завів авто і поїхав геть від будинку колишньої.

Коли він повернувся додому, то побачив у ванній купу Настиних речей. Вона часто приходила до нього на ночівлю, інколи затримувалася на декілька днів. Тож деякі речі вона тут залишала.

Даня зітхнув. Він не хотів знову бачити колишню. Але доведеться їй усе це повернути…