Глава 41: Без обмежень

Мелодія вщухла, і Рая вибила двері кімнати. Який сенс їх зачиняти? Двері влетіли у стіну, пошкодивши ліпнину. «Все ж таки історична пам’ятка — шкода!» — промайнуло в голові.

Завила сирена — повітряна тривога. Ідеальне прикриття! Служка — її молодша копія — стала першою жертвою. Далі в замку на Ярославовому Валу вилетіли всі шибки. Кров і тіла — повний хаос. Жоден мешканець не мав залишитися живим. Сонце подбає про решту.

Вона вибралася на дах і закричала: «Йоху!» Стрибати по дахах було весело. Вона була швидкою — мусила бути такою.

Того ж вечора телеграм-канали писали про падіння уламків у центрі міста.

Мешканці дачі стали єдиним організмом. Сидіти всередині для цієї війни було поганим сценарієм, тож вони зайняли оборону на даху. Найвища точка — завжди перевага.

Шелест вітру. Напруга. Хижак визирнув з-за дерев. Хмара, що затуляла місяць, відступила, осяявши ворога. Іван зробив постріл.

Ракета влучила точно в ціль. Очі хижака блищали азартом. Він стрибнув, зробив кілька кроків прямо по летячій ракеті, відштовхнувся від неї і опинився на даху.

— Не вийшло, — Іван відпустив металеву трубу. Та скотилася з даху й глухо гепнулася об землю.

Богдан зосередився, тримаючи кинджали напоготові. Йому треба було захистити Кет і виграти час.

— Така іронія! — заговорив він до монстра. — У Любомира, у людини, вийшло зробити те, на що ти так і не спромігся!

— Тому я вирізав їх усіх!

Випад. Удар. Блок

 — Усіх? — Богдан посміхнувся, спостерігаючи хаос. Стримати монстра було майже неможливо. Старий вовкулака кинувся в бій. Один невірний крок — падіння. Богдан відскочив. Потвора ривком схопила Кет.

Перемога здавалася за Антоном. Рая нарешті наздогнала їх. Він тримав дівчинку в заручниках.

— Ми йдемо додому, Маріє, — наказав Антон, притискаючи дитину до себе.

— Слухай, діду, у неї дійсно жахливий смак! — різкий укол знизу, прямо в артерію. Ворухнутися неможливо.

«Один... два... три...» — Кет вирвалася і почала відлік.

Рая кинулася до них, на льоту підхопивши дитину. Ще кілька ампул з отрутою прошили тіло Антона — мисливець вистрілив упритул. Хто вирвав йому серце?

Демони — майстри підступності.

Останнє, що він бачив, — як Сід з’їдає його прямо на полі бою. Марія навіть не глянула на нього в останні секунди. Він став лише купкою попелу.

Сідрагос зареготав.

Рая, Богдан і Кет напружилися. Іван важко підвівся.

— Шкода, що ви обертаєтеся на попіл. Доведеться шукати новий «сосуд»… яка морока… — Він стрибнув на паркан.

— Сідрагосе! — крикнув Богдан. — Ким би ти не був, при наступній зустрічі я вб’ю тебе!

Демон не відповів. Лише показав середній палець і зник у хащах.