Глава 40: Найтемніший час доби

Сідрагос був виснажений. Йому потрібен був відпочинок. Повертатися додому лісами, уникаючи камер майже до самого Києва, було тяжко. «Розбомбили залізницю! Не довбануті сусіди, а демони незручностей!» — Сід упав на ліжко.

— Свєтік, чуєш, мені треба відпочити. Якщо той збочений дід прийде — здай йому адресу тієї малої. І коли він піде, спробуй розбудити мене.

— Не хотіла б я з ним бачитися більше.

— Бажання — це розкіш. На добраніч.

Богдан слідкував за цятками на планшеті. Кет читала новини в телефоні. «Зникли кілька патрулів тероборони Києва. Чи була це робота ДРГ ворога? Зброю залишили на місці...»

— Чи це справді робота ДРГ? — запитала Кет у порожнечу.

Богдан зиркнув на неї:

— Прочитай, що там.

Кет зачитала новину. Богдан дістав паперову мапу Києва й відмітив кілька точок маркером.

— Пошукай, у яких ще локаціях таке траплялося, — наказав мисливець. — Він скоро прийде.

Цятка на планшеті почала рухатися в межах міста. Антон згорав від нетерпіння. Він вирішив сьогодні вночі відвідати вчительку молодших класів. Цікаво, як відреагує його «друг», якщо виявить трохи більше зацікавленості в його «сосуді». Грати з ним було так весело.

Рая вмовила служку принести їй зручніший одяг — принаймні носити його, поки Антон не повернеться. Це було те саме вбрання, в якому вона прибула сюди. На відміну від химерних нарядів, воно не обмежувало її рухів. Антон же думає, що силою її неможливо втримати тут? Він хоче посилити контроль через Катрусю?

«Він надто передбачуваний», — Рая розсміялася — надто гучно, надто щиро.

Антон, як справжній джентльмен, подзвонив у дверний дзвінок квартири вчительки. Світлана Сергіївна відчинила.

— Можна зайти? — ввічливо спитав він.

— А хіба вам потрібен дозвіл? — впевнено відповіла вона. Світлана відступила, Антон зайшов.

Двері зачинилися.

«Знову наодинці з цим. Лячно», — подумала Світлана, дивлячись на непроханого гостя. Антон пройшов у її єдину кімнату, сів на край дивана і владним жестом наказав їй сісти поруч. Світлана послухалася, але тримала дистанцію.

— Сядь ближче, — сказав вампір. Вона повільно підійшла. Він притиснувся до неї, порушуючи особистий простір, і поклав руку на її коліно.

— Чому це твій друг так зморився? — водив рукою по коліну вчительки. — Знову залишив тебе одну...

Світлана здригнулася:

— Він знайшов її адресу. Дівчинки.

— Адресу? — Антон штовхнув її на ліжко. — І це все?

Провів пальцем по губах, шиї, зупинився, не торкаючись грудей.

— Де та дівчина зараз?

Він почав розстібати ґудзики на її кофтинці. Світлана заплющила очі.

— От же збочений дід! — Сідрагос викрутився з-під нього. — Я знаю, де вона! Але там мисливець і вовкулака! Мені ніяк її не дістати. Я скажу адресу, а далі ти сам! Облиш нас у спокої!

Цятка на планшеті почала рухатися в їхньому напрямку і скоро мала покинути межі міста. Богдан набрав номер. На маленькому брелоку Раї заграла мелодія.

Старий Іван затягнув до хати металеву трубу.

— Осьо! — панібратськи поплескав по металу. — Був тут у мене одненький.

— Ну ти даєш, дідусю! — Кет була в захваті. — «Стінгер», серйозно?