Глава 36: Клітка

Антон повернув ключ, замикаючи золоту клітку. Ця жінка — лише оболонка його Марії. Хто створив це? Вона надто ідеальна! Антон облизав губи. Мисливці… щурі, яких не так просто вбити! Він не вірив їй. Підкорення було недостатнім. Завтра треба завітати до Сідрагоса — він має рухатися швидше. Йому потрібна та молода жінка! Інакше він ніколи не зможе контролювати свою Богиню належним чином. А ще сила — кров жінок смачна, але сьогодні треба вполювати когось сильнішого. Рая лежала на шовкових простирадлах. Вона почула, як ключ провернувся в замковій щілині. Замкнена. Виснажена й брудна. Вона не могла дозволити собі слабкість. Вампірка піднялася, знайшла свій чорний бюстгальтер і відірвала з нього блискучий червоний діамант. Маленька кнопочка — вона намацала її. Ти б не знайшов її ніколи, якби тобі не показали. Його пальто! Воно було майже таким самим, як сотню років тому! Це був ризик? Так. Але це було найочевидніше рішення. Малесенька, ледь помітна дірочка між швами на підкладці — і камінець уже всередині. «Богдан… З ким я взагалі маю справу? А, точно, з професійним убивцею нечисті», — Рая застебнула бюстгальтер і облизала губи. Свєтік нарешті завершила перевіряти зошити й підготувалася до завтрашніх уроків. Сідрагос умовив її зазирнути в картотеку й знайти домашню адресу тієї малої. Думка про те, що тендер на встановлення камер по всій школі застопорився, зігрівала душу демона. Цифровізація та бюрократія іноді були несумісними. Іван маринував сало. Старий вовкулака попросив Богдана принести кілька голівок часнику із сараю. Та крапка на його планшеті була нерухомою. Йому стало шкода хлопця — хотів дати трохи перепочинку. «Малий себе так геть змарнує», — думав Іван, масажуючи сало перцем і сіллю. Богдан повернувся надто швидко. Поклав часник на стіл і одразу зиркнув на планшет. — Поки нерухома, — сказав старий вовкулака. — Почисть часник! — Може, потім… — Зараз. Цьому наказу Богдан чомусь не міг заперечити. Йому й самому, мабуть, зараз була потрібна ця перерва. — Знаєш, коли Марія всерйоз почала тренувати малу? — Іван зареготав. — Це було так смішно. Катруся… вона ненавидить таких, як ми з Марією. Вона тестувала, чим може нашкодити їй. Назбирала кишенькових грошей і затарилася часником. Збила все блендером і нанесла абсолютно на всі Маріїні речі. Я клянуся, від неї тхнуло не менше тижня! — вовкулака реготав. — Ось тоді вона й зрозуміла, що мала не тікатиме, а вкоїть божевільне самогубство!