Глава 34: Довіра

— Чому саме цей будинок? — спитала Рая. — Я думала, ти захопиш костел чи щось на кшталт Будинку з химерами. 

— Вони скрізь понатикали камер. Костел… Як він узагалі ще стоїть? Будинок з химерами — надто пафосно. А цей… — Антон відчинив браму. — Мені подобається його історія і те, які легенди про нього складають. Вони самі створюють нам алібі. Вітаю вдома, Маріє! 

Він пропустив її вперед. 

Богдан казав, що навчить її виживати. Кет думала, що на неї чекають нові, ще виснажливіші тренування, але все виявилося гірше. Вперше вона воліла б опинитися на уроці алгебри замість цього. 

Він навчав її психології та біології монстрів. Іван спочатку слухав разом із нею, а потім пробурмотів щось про те, що його мозок застарий для такого й що у нього повно хатніх справ, після чого вийшов. Коли Катруся спробувала втекти, одного погляду того «змія» вистачило, щоб ноги зрадили її: вона сіла на місце й продовжила слухати лекцію. 

Вечір настав надто швидко. Рая віддала все, що просили служки Антона: телефон, сумочку з усім вмістом, прикраси, навіть одяг. Усе, окрім білизни. 

«Той мисливець прочитав Антона як відкриту книгу», — Рая посміхнулася власним думкам, обираючи вечірню сукню з тих, що заздалегідь придбав цей покидьок. 

Вона вийшла з кімнати й спустилася гвинтовими сходами. 

Антон сидів за обіднім столом. Позаду нього стояла дівчина — гарна, трохи схожа на неї саму. Поруч за столом сидів молодий хлопець. Він був одурманений, мабуть, під гіпнозом. Рая ненавиділа користуватися цим. Кат мав сам зазирнути в глибини  душі своєї жертви — побачити найпотаємніше, найтепліше і найогидніше. 

Антон віддав наказ дівчині. Його нова служка підійшла до хлопця й розстебнула на ньому сорочку. 

— Я підготував вечерю для тебе. Пригощайся, — він лише поглянув на жертву. 

— Дякую, — Рая підійшла до нещасного й впилася іклами в його шию. 

Вона зупинилася, не випивши до дна. 

— Чому не доїдаєш? — спитав Антон. 

— Я наїлася, — вампірка витерла кров із кутика губ. — Можна? — вона глянула на служку, яка нервово кусала власну губу. 

Антон мовчки кивнув. 

Рая перевела погляд на дівчину, яка стримувалася лише волею своїх господарів. 

— Розважайся, — холодно кинула вона. 

Служка кинулася до своєї жертви, відтягла хлопця в кут зали, насадилася на нього зверху й впилася в плоть. 

— Я б воліла трохи відпочити, — Рая встала з-за столу. 

— Моя кімната навпроти, — натякнув Антон. 

— Добре. 

Вона усвідомлювала, що попереду її чекає ще багато випробувань. 

«Варто було не обмежуватися лише поцілунком… Ні, це було б нечесно щодо нього», — вона провела долонею по холодних перилах, піднімаючись сходами.