Глава 33: Змій

Сідрагос обрав світанок для зустрічі з Антоном. Йому потрібно було завершити справу, поки Свєтік не прокинулася. Він навчився цього у людей — вони були справжніми королями маніпуляцій. Той моторошний тип мав повірити в його абсолютну покору, аж поки підпустить надто близько — достатньо близько, щоб вирвати його кляте серце. 

Сідрагос не знав напевно, чи вдасться йому це, але вірив: сила ворога дасть шанс звільнити Світлану. 

Він постукав у вікно. Антон відчинив і посміхнувся. Ця єхидна посмішка! Сідрагос вважав її огидною. 

— Я приніс інформацію про кількох її випускників. Щодо тієї малої — завтра закінчується відпустка Світлани Сергіївни. Я знайду її домашню адресу й почну звідти копати. 

— Скільки тобі потрібно часу? — спитав Антон, забираючи роздруківки. — А то я вже трохи зголоднів… У неї така ніжна шия. 

Сідрагос сіпнувся й мимоволі торкнувся місця укусу, яке вже загоїлося. 

— Це важка робота… принаймні тиждень. 

Сідрагос вийшов через парадні двері. Назад доведеться повертатися на метро. 

«Збочений дід», — подумав демон, поглянувши на юну служку, що стояла поруч з Антоном. 

Рая стояла на Майдані Незалежності перед дверима «МакДональдза». 

«Чому він так низько пав?» — вона розуміла, що там її чекатиме зовсім не вчителька зі школи Катрусі. Рая знала: щойно вона відчинить ці скляні двері — відчинить портал у власне минуле. 

Вона дістала дзеркальце з сумочки, поправила помаду. 

«Що я, в біса, зробила вранці?.. Ні. З ким я це зробила? З привидом? Чи все ж…» 

Вона захлопнула дзеркальце й зробила крок. 

Антон чекав на неї всередині. Він знав, що вона прийде. Розумів, що вона не втече. Забагато людей. Забагато камер. 

Рая підійшла прямо до нього й сіла за столик. 

— Ти змінилася, Маріє, — Антон розглядав її. Він помітив, як інші чоловіки — ці щурі — кидають на неї хтиві погляди. — Від тебе тхне кров’ю того дивного щура, що був тоді поруч із тобою. 

— Так, — промовила Рая, дивлячись прямо в очі своєму катові. — Я вбила його. Випила його кров до останньої краплі. 

Вона повільно облизала губи. 

— Ходімо, — Антон підвівся і подав їй руку. — Я покажу тобі наш новий дім, Маріє… Чи, можливо, тобі буде приємніше, якщо я зватиму тебе Ріша? 

Рая мовчки подала йому руку. В її душі розквітало нове почуття. Вона більше не боялася його. 

Як би це назвала Катруся? Вона просто хотіла йому вмазати. Але стрималася. 

— Я прийму будь-яке твоє рішення, — холодно відповіла вона. 

Кет протерла очі. Вона розуміла, що Рая пішла. Розуміла й те, що дідусь і мілфхантер у випадку «сраки» її прикриють. 

Знизу донісся аромат смачної їжі, і в животі одразу забурчало. Дівчинка вдягнулася й спустилася на кухню. За плитою стояв той «тюбик». Щоправда, зараз він готував щось, що пахло просто неймовірно. 

— О! Ти вже прокинулася, Кет! Їсти будеш? — надто буденно спитав він. 

— Ти що, зараз граєш у щось типу мого татка? — саркастично кинула вона. 

— Бути твоїм татком — занадто відстійно, — підколов Богдан у відповідь, накладаючи їй салат зі свіжих овочів, яйця пашот і відбивну. — А ще гірше — харчуватися так, як ви з нею. 

Він поставив дві тарілки на стіл і сів навпроти. Яскравий салат, ароматна відбивна й ідеально круглі яйця… Вона не змогла втриматися. 

— Ти точно не людина, — сказала Кет, розрізаючи яйце, з якого на тарілку витік ідеальний рідкий жовток. — Змій. 

Дівчинка відкусила шматок м’яса, прожувала, запила чаєм. 

— Ти відпустив її саму. 

— Ну, знаєш, — Богдан поклав виделку, — у двадцять першому столітті ти не зобов’язаний бути фізично поруч, щоб бути з людиною. 

— Вона повернеться до нас, якщо вб’є того покидька. 

— Вона не зобов’язана робити це самотужки. Той покидьок точно прийде по тебе, — Богдан подивився в очі дитині. — Вона навчила тебе того, що вміє сама — полювати. Тепер я навчу тебе того, що потрібно людям — виживати у світі монстрів.