Глава 32: Рішення

Богдан прокинувся посеред ночі. Стан став кращим, але хотілося пити. І ще варто було завершити ту отруту. 

Він випив води, дістав із холодильника кров вовкулаки та купу одноразових шприців, виготовлених на замовлення. Це були спеціальні контейнери, які при влучанні в ціль одразу впорскували вміст жертві. Він саме наповнював їх, коли Рая зайшла на кухню. 

— Ти точно людина? — спитала вона. 

— І це питаєш ти? — він продовжив займатися своєю справою. Не глянув на неї, та й не треба було. Це була не та жінка. Не та Рая… Королева Ночі. 

— Я хочу про дещо спитати… 

Антон обернув дівчину. Студентку, якій поталанило. Достатньо гарна для щура. Проте жодна жінка у світі не перевершить його Марію. 

Студентка була неймовірно рада своєму перетворенню. 

— О! Ви виглядаєте як Едгар, тільки трохи старший! Я неймовірно рада! 

«Едгар»… Де він чув це ім’я? Ага, згадав. Та кумедна історія. Це були одні з найкращих часів для його полювання, коли смішна вигадка була на піку популярності серед цих щурів. 

— Не радій так щиро. Я обернув тебе лише для того, щоб ти стала служкою моєї Богині, — холодно відповів він. — Завтра вона прибуде. 

Іван зазирнув до Кет. Мала спала, обличчя все ще виглядало заплаканим. Вовкулака тяжко вдихнув. На кухні його будинку знову щось шепотілася та парочка психів. 

«Кров вовкулаки… Авжеж», — згадав він їхню першу зустріч із Марією. Тоді він був у подобі вовка. Вона вкусила його — і її знудило. В очах тієї дитини була лише порожнеча. Вона притягнула диваків у його дім. А потім у її очах засяяло життя… Коли саме вона так змінилася? 

Сонце щойно зійшло. Рая вдягнулася і спустилася вниз. Богдан дрімав на дивані. Він розплющив очі. 

Рая нахилилася над ним. Її обличчя наблизилося. Вона поцілувала його й вийшла геть. 

Богдан провів рукою по губах. На пальцях залишилася помада. Вона взагалі користувалася такою косметикою? 

«Схоже, я щойно був проклятий сімейним прокляттям свого прадіда», — подумав Богдан, розглядаючи колір помади на своїй руці.