Глава 29: Розуміння

Кет прочинила двері на кухню. Нестерпний сморід миттєво вдарив у ніс, і дівчинка різко зачинила двері. Знову той мужик украв у неї Раю! Якщо він щось зробить із нею — вона особисто його вб’є. Не зможе перемогти фізично — знайде інші методи. Його отрута ж і людину має вбити. 

Кет вийшла на подвір’я. Кілька разів крикнула Раю, але відповіді не було. Невже він влаштував їй якусь «романтичну» прогулянку лісом? 

«Ненавиджу!» — Кет ступила за межі дачі. Вона мусила знайти Раю. 

Іван задрімав — геть ненадовго. Прокинувся раптово. Це було чуття вовка чи просто турбота? Він вийшов із кімнати. Дім здався надто тихим. Тиша була його вічним супутником, і він її терпіти не міг. Щось у цьому будинку кардинально змінилося. Треба знайти малу. 

Вечоріло. Світлана задрімала над зошитами. Сідрагос прокинувся. Сьогодні ввечері він збирався зробити те, за що Свєтік остаточно його ненавидітиме. Знайти, куди поділися ті диваки з дачі, — першочергове завдання. Потрібно ще погуглити її випускників. Він мав щось «згодувати» тому надто пафосному придурку Антону. Якщо та банда допоможе, можливо, у нього з’явиться шанс «полагодити» Свєтіка й нарешті звільнити її від себе. 

Кет бродила лісовими стежками й кликала Раю. Богдан і Рая почули її ще здалеку. Реакція була миттєвою — вони сховалися в густій тіні дерев. Кет оглянула галявину, походила довкола. Місце виглядало дивно — наче тут була бійка. Хтось поранений? «Та де вони, в біса?!» — Кет вирішила повернутися й покликати Івана. 

Коли Рая й Богдан зрозуміли, що мала пішла, вони нарешті видихнули й присіли на траву. 

— Це так тупо, що аж смішно, — сказала Рая. — Ми ховаємося, наче підлітки, що вчинили щось жахливе. 

— Як би вона це назвала, якби застукала нас? — Богдан замислився. — Відстій? 

— Нє-а! — Рая посміхнулася криво. — Вона б сказала, що це «кріпово». 

— Як? 

— Крі-по-во, — по складах промовила Рая. 

Їхні погляди перетнулися, і водночас вони вибухнули сміхом. Напруга, що ледь не розірвала їх обох кілька хвилин тому, нарешті почала згасати, залишаючи дивний присмак солі, крові та небезпечної близькості. 

Антон вийшов із будинку й зачинив браму. Туристи, які проходили повз, здивовано перезиралися, намагаючись вгадати, хто цей аристократичний чоловік із ключами від «Будинку з химерами». Йому не було діла до цих щурів. Сьогодні він збирався влаштувати бенкет. Його служок теж варто було підгодувати, щоб вони мали силу виконувати накази. Уже завтра він поверне свою Марію. 

Катруся наштовхнулася на дідуся просто перед хвірткою. Ледь не збила старого вовкулаку з ніг. 

— Дідусику! — дівчинка гукнула, дихання було уривчастим. — Я шукала Раю і знайшла галявину, де купа поламаних гілок… і крові! Мабуть, крові… І я ніде не можу її знайти! І того мілфхантера теж ніде немає! 

Іван нахмурився. Він відчув запах, що долинав із лісу — суміш вампірського збудження та свіжої крові мисливця. Старий вовк розумів набагато більше, ніж хотів би пояснювати дитині.