Глава 25: Очевидна пастка

Світлана розглядала ліпнину на стелі. На шиї був пластир, а в усьому тілі відчувалася слабкість. Рана від укусу вампіра не загоювалася швидко. Сильно хотілося їсти — добре було б з’їсти шматок м’яса або хоча б кілька зелених яблук. Коли вона взагалі востаннє їла? 

Двері відчинилися. Одне з тих створінь зазирнуло всередину. Воно поставило паперовий пакет і вийшло. Під дверима сиділи ще кілька істот, охороняючи її, хоча й самі боялися. З пакета пахло смачно. Голод був майже нестерпним, жах — теж. Голод переміг. Звичайна кава і бургер із «Макдональдса». Це жарт, знущання чи перевірка? Світлана та Сід більше не були впевнені ні в чому. 

— Свєтік… смачного. 
— Заціпся! 
— Але ж… він убив би тебе, а так, поки ми корисні, у нас усе ще є шанс на порятунок. 
— Я й так напівмертва. Просто знайшов би інший сосуд. 
— Свєтік, я… — Сідрагос запнувся, наче обмірковуючи слова. — Просто хочу, щоб ти жила. 

Антон відчинив двері до її кімнати й кинув телефон на ліжко. Зайшов і сів поруч. 
— Час збирати інформацію. 

Світлана ковтнула надто гарячої кави й обпекла язика. Рука потягнулася до телефону. Знову доведеться зрадити себе задля виживання. 

Рая не очікувала особистого дзвінка від класного керівника Катрусі, проте він стався. Вчителька розповіла про колегу, яка врятувала Катрусю від незнайомця, і хотіла б зустрітися особисто, тож запитала, чи можна дати номер телефону. Рая зрозуміла, що тут щось негаразд, проте погодилася. Інформація — це двостороння зброя. 

Вечеря в домі Івана не мала звичної легкості. Усі сиділи за столом мовчки. Іван вирішив, що так не може тривати вічність. 

— Маріє, ти ж розумієш, що тут щось не те? 
— Так. 
— То ти нарешті припиниш тікати? 
— Я ще не вирішила… 
— Його варто вбити, — холодно втрутилася Кет. 
— Слухай, Рає, можливо, разом ми б змогли… — почав Богдан. 
— Ні… я не впевнена, що зможу, — по тілу жінки пробігли сироти. — У мене був тоді шанс, але… 
— Нам би пару «Мавіків» та вибухівки, — якось романтично вставила Кет. 

Усі одночасно подивилися на Івана. 
— Забудьте, з цим зараз дуже суворо, — відповів старий. 

Задзвонив телефон Раї. Вона підвелася з-за столу. 
— Це, мабуть, та вчителька. Спочатку поговорю, потім вирішимо.