Глава 21: Світанок і побут

Кет розбудило сонце, яке сліпило очі крізь щілину між занавісками на вікні. Дівчинка потягнулася. Вилазити з-під теплої ковдри зовсім не хотілося, але їй було цікаво, як там справи у дідуся. Задзвенів будильник на смартфоні, і Кет потягнулася, щоб вимкнути його. Мимохідь погляд впав на сповіщення: на Пейзажній алеї знайшли тіло. 

— Який жах! — подумала Кет, спускаючись вниз. 

У вітальні на дивані вона побачила Богдана і Раю. Вони що, всю ніч не спали? Це було кумедно. Рука сама потяглася до смартфона. Спалах. 

Рая і Богдан прокинулися одночасно й миттєво опинилися по різні боки дивану. 

— Це що було? — запитав Богдан. 

— Нічого, — Кєт заховала телефон за спиною. 

Рая подивилася на малу з підозрою. 

— Я трохи побігаю! Добре, мем? — сказала дівчинка, подивившись прямо в очі жінці, і мерщій вискочила з будинку. 

Рая повільно видихнула. 

— Материнство… це важко, навіть якщо ти монстр, — з ноткою знущання зауважив Богдан. 

Одного погляду вистачило, щоб він миттєво пошкодував про сказане. 

— Це шедевр! — Кєт, що вибігла на вулицю, сміялася, розглядаючи фото. 

Катруся точно буде покарана, коли повернеться, і Рая дізнається, що та вчудила. Поки що пріоритет — Іван. Жінка підійшла до шафи, дістала одяг і повернулася до Богдана: 

— Зроби ласку, віднеси Івану новий одяг. 

— Чому я? 

— Бо ти мужик! 

— А… — Богдан хотів щось сказати, але передумав. — Добре, давай сюди. 

Мисливець прислухався. Тихо. Він відчинив важкі двері. 

— Іване! — крикнув Богдан у темряву. 

— Спускайся, — донеслося з глибини. 

"Що я взагалі роблю? Діду, сподіваюся, ти зрозумієш, чому я разом із монстрами..." 

Богдан спустився. Самотня лампа тускло підсвічувала простір. Іван згріб залишки барана в кут. Він сидів там самотній, закривавлений, оголений. 

— Я зараз жалюгідно виглядаю… — чоловік не обертався, дивлячись на залишки. 

— Я приніс одяг і вологі серветки. 

— Дякую, — Іван нарешті звернув увагу на Богдана. — Знаєш, багато років тому я хотів померти. Я не обирав стати цим. 

Іван витер тіло від крові і одягнувся. Він взяв пляшку з полички, де стояли ще декілька склянок. 

— Зробиш ласку старому дідові? Випий із ним пару склянок?