Глава 20: Сірий Світанок

Настала м’яка тиша ранку. Сонце пробивалося крізь щілину штор, але Світлана все ще відчувала озноб від нічного занурення в Дніпро та від присутності істоти у своїй кімнаті. Гаряча ванна трохи зігріла тіло, але холод не відступав повністю. 

— Ми влипли! Чуєш, Сід! Прокинься вже! — подумки звернулася вона до істоти. Відповіді не було. Чи встиг він вполювати свою здобич? 

Світлана одяглася у теплу піжаму і махровий халат, але навіть це не рятувало від внутрішнього тремтіння. В кімнату тихо зайшов Антон, сів за стіл, заставлений паперами і зошитами. Жінка знала: втекти неможливо. 

— Твій пасажир спить? — його голос був спокійний, але пронизливий. 

— Спить, — майже пошепки відповіла Світлана. 

— Ти можеш його розбудити? — Антон підвівся, нахилився, навис над нею. 

Жінка відсахнулася і втиснулася у спинку дивана. Істота, що тепер перебувала над нею, оголила ікла. Серце Світлани стиснулося. 

— Якщо я вирішу поласувати тобою прямо зараз — він прокинеться? — прошепотів Антон майже впритул. 

Світлана заплющила очі, готуючись до найгіршого. Секунди тягнулися, немов вічність. 

Вона розплющила очі. Жива. 

— Що ж, мабуть, це справді неможливо, — холодно промовив Антон, повертаючись на стілець. 

Тиша наповнила кімнату, поки сонце остаточно піднялося, пронизуючи промінчиком щілину між шторами. 

— Ем… перепрошую, — Світлана зламала мовчання. — Ви не знаєте, чи… Сід… встиг вполювати свою здобич? — голос тремтів, але вже не від страху, а від сорому. 

Антон зробив паузу, опершись на стіл і підперши щоку рукою. Холодність його манери не змогла повністю приховати цікавість. 

— Тобі варто хвилюватися за себе, а не за те, що всередині тебе. 

— Пробачте… — тихо сказала Світлана. Чому вона відчувала потребу вибачатися? 

Телефон завібрував. Пришло сповіщення. 

— Ви ж усі берете інформацію з цих новомодних штуковин, — Антон вказав на смартфон. — Можливо, там знайдеш відповідь. 

Світлана повільно взяла пристрій, не відводячи погляду від чоловіка. На екрані вона побачила фото лавки на Пейзажній алеї: синій кіт із пащі якого виднілося червоне-буре, стікаюче донизу, а серед зубів — розмитий силует руки. Під фото коротка замітка: 

“Сьогодні зранку на Пейзажній алеї було знайдено тіло чоловіка. За словами очевидців, йому вирвали серце. Наразі поліція не дає жодних коментарів.” 

Світлана вимкнула телефон і щільніше притиснула коліна до себе. Це кінець. Сід отримав своє підношення, залишивши труп. 

— Схоже, ти знайшла свою відповідь, — спокійно промовив Антон, посміхаючись. 

— Ви залишитеся тут? — піднялася Світлана, відсунувши штори. 

— Ця щуряча нора — огидна, — відповів він. 

— То ви підете? 

— І ти підеш зі мною. Маю багато питань до… як ти там його звеш? Сід?