Глава 16: Вечеря

Іван готував вечерю. Богдан зголосився допомогти. Катруся суворо поплатилася за свій ранок — Рая змусила її бігти десятикілометровий крос лісом. Тож двоє чоловіків залишилися на кухні сам на сам. 

«Марія привела до дому ще одного дивака. Знову людину. Особу, від якої пахло кров’ю — не людською, а іншою», — думав старий вовкулака. Якби він був ціллю цього чоловіка, то вже, напевно, був би мертвим. Марія… Катруся розповіла йому про сутичку. Наскільки ж сильною була б та жінка, якби піддалася власній природі? 

— Вона знову тікатиме… — пробурчав Іван собі під ніс. 

— Так, це безглуздо! — раптом підхопив Богдан. — Ту потвору треба вбити. 

— Звучить так, наче для тебе це особисте. 

— Особисте… 

У цей момент до кухні увірвалася Кет. Скуйовджене волосся, з якого стирчало кілька гілок. Джинси й куртка хаотично роздерті. Дівчинка впала на підлогу, простягнула руку вперед і награно драматично промовила: 

— Дайте обездоленому води… Безжальне чудовисько переслідує мене! 

Рая, яка щойно повернулася, застала цю епічну сцену. Її обличчя посуворішало, руки мимоволі вперлися в боки. 

— Жінки страшні, коли в гніві, — промовив Іван. 

— Ага! — погодився Богдан і непомітно прикрив собою кухонні ножі. 

«Дім Івана — справжнє диво!» — думала Рая, нарешті приймаючи гарячий душ. Дача живилася від вітряків і сонячних панелей, вода подавалася з вдало пробитої свердловини — місце було цілком автономним. 

Відмившись від лісового бруду, вона вдягнула те, що позичив Іван. Це були речі його покійної дружини. Шафа з ними зберігалася, і час від часу він змушував Раю їх «вигулювати». Дивна забаганка старого вже не здавалася нестерпною. Цього разу це була проста шовкова нічна сорочка з квітковим принтом — трохи вище коліна — і чорний халатик на зав’язці. Жінка одяглася, глянула на себе в дзеркало й незадоволено скривилася. Принаймні вдалося відстояти домашні капці — чудернацькі, з Ґрінчем, подаровані Катрусею чи то на Новий рік, чи на Різдво. 

Рая зайшла до вітальні, де вже був накритий стіл. Ніхто не їв — усі чекали на неї. 

— Ти довго! — Катруся насупилася. — Я ж їсти хочу! 

— Я ж не їм цього, — сіла Рая. — Навіщо змусив їх чекати, Іване? 

— Бо в мене так прийнято, — Іван глянув прямо на Раю. — Тобі личить. 

Хоча їжа була смачною, Богдан розумів, що все виглядає до біса дивно. Можливо, зустріч зі справді моторошним старезним вампіром чи з дивною жінкою так на нього вплинула. Як він опинився в компанії підлітка та монстрів, яких убив стільки, що вже й не перерахувати? Може, краще було діяти самому? Ні. Він чітко усвідомлював межу своєї сили. 

— Ну все, мені час, — підвівся Іван. — Маріє, пройдешся зі мною? Зачиниш мій сховок. 

— Добре, — підвелася Рая. — Катрусю, прибереш зі столу. 

— І не виходити — я в курсі, — відповіла дівчинка абсолютно буденно. 

Богдан мовчки пішов за вампіркою та старим вовкулакою. Ті не заперечували.