Глава 8: Ліс

Старий саквояж кольору червоного дерева визирав з-під розлогого дуба. Богдан кинувся до нього. Звичайний одяг — не те, що його хвилювало. Він гарячково порився всередині, викидаючи речі просто на зелену траву. Маленький заламінований клаптик картону блиснув на сонці. Чоловік полегшено видихнув. 

— Це що? — Рая підійшла ззаду й зазирнула через його плече. 

— А, це просто фотографії моєї родини. Потримай, я перевдягнуся, — він простягнув їй картки. 

І саме тоді Рая зрозуміла, що тримає дві світлини. 

Одна — відносно недавня, зроблена на старий «Полароїд»: чоловік сидить у кріслі й тримає хлопчика на руках, поруч стоїть усміхнена жінка. 

Друга — одна з перших. Рая знала це. Розвиток фотографії завжди її дивував: від довгого сидіння без руху до миттєвого «клац» на смартфоні минуло зовсім небагато часу. 

Вона впізнала чоловіка на старому фото. Почуття, які так ретельно намагалася поховати в минулому, знову вибралися з могили часу. 

— Бляха… — вирвалося в неї вголос. 

— Ти чого? — Богдан уже встиг переодягнути штани. 

Він стояв без футболки. Тіло підтягнуте, м’язи добре окреслені. Шрами свідчили про бойовий досвід. 

— Та так, вирвалося. Одягайся вже! — Рая підняла футболку з трави й роздратовано кинула в нього. 

Він мовчки вдягнувся, забрав світлини й спакував саквояж. 

«Це було дивно», — подумав Богдан. 

Погляд хижака. Вони відчули його миттєво. Легкий холодок пробіг спиною — і обидва одразу стали в бойову стійку, прикриваючи спини одне одного. 

— Він тут, — прошепотіла Рая. — Нам треба бігти… 

— Двоє проти одного. І ти впевнена, що в нього перевага? 

— Абсолютна. 

— Виходь! Чого ти хочеш? — крикнув Богдан. 

Він з’явився з тіні старого дуба. Очі, налиті багрянцем, ікла, що визирали з-під губ, кроки — абсолютно безшумні. Істота повільно зааплодувала. 

— Прекрасно. Виглядаєте, як у тих фільмах, що так обожнюють люди. Маріє, коли ти вже награєшся з тваринками і повернешся до мене? 

— Цього не буде! — вона говорила твердо, але Богдан відчував, як вона тремтить. 

— Але мені потрібна лише ти. Маріє, без тебе я не досягну правильного балансу цього світу. 

— Розвелося ж вас тут, фанатиків світ перебудовувати! — мисливець урвав його монолог. 

— Двох таких забагато. 

Богдан щось кинув. Воно вибухнуло. Різкий запах часнику й перцю вдарив у ніс, густа біла хмара заповнила простір. Рая закашлялася. 

І раптом земля зникла з-під її ніг — Богдан підхопив її, перекинув через плече, мов мішок із картоплею, і побіг. 

Істота дістала з кишені куртки вологі серветки й спокійно витерла обличчя. Він зневажав людей, але визнавав їхню користь. Люди знають про власну нікчемність, тому завжди діють підло. Чому він забув про це? 

Що ж. Він знає район, де вона живе. Змусити її підкоритися буде не так уже й складно. 

У нього є перевага. 

Нескінченний час.