Глава 5: Незручно

Ключ провернувся. Двері відчинилися. 

— Заходь! — вампірка запросила мисливця до своєї квартири. 

Він вагався. Стояв на порозі й не наважувався переступити його. Зробити крок означало опинитися на її території. 

— Слухай, узагалі-то ти лякаєш мене більше! Моя б воля — я б поговорила з тобою на нейтральній території, але я поранена, а ти виглядаєш як грьобаний Ван Гельсінг. Заходь уже! 

Рая різко потягнула чоловіка на себе, і він опинився в квартирі. Двері захлопнулися. Рана в плечі нагадала про себе тупим болем. 

Вони стояли, дивлячись одне на одного. Ніхто не наважувався зробити наступний крок. 

Тишу порушила Рая: 

— Роззувайся. Вітальня — там, — вона кивнула вбік і повернулася до нього спиною. 

Його рука рефлекторно смикнулася до зброї й завмерла. Раніше монстри не поверталися до нього спиною так легковажно. 

Рая зайшла на кухню, дістала з холодильника нову пляшку бренді — ту, яку планувала відкрити днями з Іваном. Поставила на піднос дві склянки, кинула в них лід, нарізала лимон. 

Мисливець повільно пройшов у вітальню. Якби не події останніх годин, можна було б подумати, що він у гостях у звичайних людей, які просто не спромоглися зробити сучасний ремонт. 

Вона зайшла слідом, мовчки поставила піднос. 

— Я не відкривала пляшку. Можеш оглянути, — буденно сказала вона. — Нам обом потрібні відповіді. Хто питатиме першим? 

— Я не буду пити, — чоловік оглянув пляшку й поставив її назад на журнальний столик. 

— Розумію. А я буду. 

Рая відкоркувала бренді й налила собі. 

— Тоді я почну. Ти вистежував мене? 

— Не тебе… — він ледь усміхнувся. — Але якщо я брешу? Що тоді? 

У його погляді читалися зневага й виклик. 

— Я щойно повернулася до тебе спиною. 

— Тобто це було свідомо. Я так і подумав. 

— То на кого ти полював? 

— Я переслідую його вже багато років. У мене з тим вампіром особисті рахунки. Я загубив його слід у лісі. А тоді побачив, як ти намагаєшся поласувати дитиною… Принаймні так це виглядало. 

Рая помітила легке тремтіння його рук. 

Вона налила другу склянку й простягнула чоловікові. Він проігнорував. Тоді вона сіла поряд на диван. Він відсунувся. 

— Випий. Деякі люди стверджують, що це допомагає розслабитися, — вона знову подала йому склянку. 

Він відштовхнув її руку. Склянка впала, бренді розлилося, утворивши химерну пляму на килимі. 

— Не розбилася — і добре, — вампірка знизала плечима й підсунулася ближче. — Нас тут не так багато. Можливо, той, кого ти переслідуєш, дошкуляє і мені. 

Вона нависла над ним, майже шепочучи на вухо. Його рука знову сіпнулася до зброї. 

Вона була приваблива. Шкода, що монстр. 

У цей момент до вітальні зайшла Кет із трьома коробками піци в руках. 

— Ого! Як ви так швидко перейшли до «вісімнадцять плюс»? Я розумію, що в тебе не було чоловіка стільки років, але це ж не привід кидатися на першого-ліпшого. Тим паче він намагався тебе вбити! 

Рая різко відсунулася. Мисливець підвівся. 

— Це не те, що ти подумала! — вигукнули вони в один голос. 

— Щойно познайомилися — і вже таке витворяєте! — Кет кинула коробки між ними на диван. — Пригощайся. До речі, як тебе хоч звати? 

— Богдан, — чоловік узяв склянку зі столу й випив одним ковтком. 

— Взагалі-то це був мій бренді, — сухо зауважила Рая й простягнула йому шматок лимона.