Оберни

Глава 4: Буденність і незнайомець

Квартира вампіра була звичайною «трьошкою» в дев’ятиповерхівці. Старі меблі ще з радянських часів, усе ніби застигло в минулому. Та за останні три роки дещо змінилося. В одній із кімнат зробили невеликий ремонт: замість старого крісла з’явилося зручне підліткове ліжко, шафа зі столом, переклеїли шпалери. А на дверях ізсередини встановили засув.

Рая іноді замислювалася: чи то вона намагалася виховати з підлітка воїна, чи це з неї самої колись виховали солдата? Ранній підйом давався їй важко. З готуванням теж було не надто добре — вона робила все суворо за рецептом. Катруся постійно скаржилася, що смак прісний. Тепер із цим стало простіше: зазвичай Кет готувала сама. Але сьогодні вона проспала — усю ніч тривала повітряна тривога, а спати на підлозі в коридорі було незручно. Тож жінка готувала бутерброди із собою й насипала сухий сніданок.

— Кет, підйом! Пора до школи! — гучно крикнула Рая.

Вона повторила це кілька разів, перш ніж двері нарешті відчинилися. Сонна підлітка мовчки вийшла, шаркаючи ногами, й зникла у ванній.

— Давай швидше! Запізнишся! — цього разу роздратування в голосі було відчутнішим, ніж варто.

Згодом дівчина дійшла до кухні й сіла за стіл.

— Ось твій дитячий корм, — Рая підсунула миску з кольоровими кульками. — Сьогодні йдеш на другий урок. І щоб без зауважень.

Кет мовчки сьорбала ложкою свій сніданок. Рая спакувала бутерброди й поклала їх у рюкзак. Потім дістала з полиці корм для щурів і підійшла до клітки, що стояла в кутку кухні.

— А ти не будеш снідати? — раптом запитала Кет.

Один зі щурів виліз на Раю. Вона спокійно зняла його з плеча й повернула до клітки.

— Поїм пізніше, — вампірка зачинила дверцята.

— Чому щурі?

— Їх легко утримувати, вони швидко розмножуються. І їхня кров смачна. Мабуть, тому що їхня соціальна структура схожа на людську…

Задзвенів будильник. Вони зібралися й вийшли з квартири.

Їхній невеликий житловий масив був затишним і оточеним лісом. Тут усі знали одне одного — принаймні в обличчя, і саме це робило місце безпечним.

Вони мали зустрітися в лісі. Це було тренування.

«Полювання розпочато. Знайди мене першою», — прочитала Кет SMS на телефоні.

Вона зробила глибокий вдих і завмерла, вслухаючись у тишу. Це було не вперше. Перевірила спорядження, зарядивши арбалет — трохи легший за стандартні моделі, виготовлений спеціально для неї Іваном.

Рух. Обережний, чіткий.

Дівчина вдивлялася в дерева й кущі. Вампірка з’явилася нізвідки. Кет вистрілила, не вагаючись.

Промах.

І вона побігла.

Майстерно оминала густі зарості, використовуючи свій невеликий зріст. Вампірка на мить втратила її слід. Прислухалася. Серцебиття. Збудження — це все ще залишалося слабким місцем дівчини.

Вона його відчула.

Мисливський азарт захопив її. Очі налилися багряним, посмішка оголила ікла.

Петля на нозі збила Раю з ніг. Кет вистрілила знову.

Промах.

Ривок — і над дівчиною навис монстр.

— Я звалила тебе з ніг! — радісно вигукнула Кет.

— Ти мертва, — Рая зазирнула їй в очі. Там не було страху. — Я можу поласувати тобою прямо зараз. Обернути тебе. Або просто вбити з власної примхи.

Вона оголила ікла й нахилилася надто близько до шиї дівчини.

У цей момент над її головою просвистіла стріла, зачепивши волосся.

— Біжи! — Рая відпустила Кет.

Дівчина кинулася навтьоки.

«Він не став переслідувати Катрусю. Це добре», — майнула думка.

— Я сподівався швидко з тобою покінчити, — пролунало з-за дерев.

Ще один постріл. Рая встигла ухилитися від прямого влучання в голову. Вона підвелася. Плече було поранене. З рани підіймався легкий пар, униз стікала кров.

Стріла з осики. Срібний наконечник.

Досвідчений.

Бігти? Атакувати? Де Катруся?

Він кинувся першим. Звалив її з ніг і навис над нею. У руці — щось гостре: кілок чи кинджал. Погляд Раї затуманився.

— Нарешті це дієво, — прошепотів він. — Це не триватиме довго.

Він замахнувся.

Різкий удар у бік — чоловік відлетів убік і впав зі своєї жертви.

Хто?

Ця дитина?

З нелюдською силою відштовхнула його?

По брудних щоках Кет текли сльози.

— Не чіпай її! Вона моя… — дівчина запнулася.