Розділ 12.1 Дан/Венера

За сім місяців до…

— Дан, що не так з твоїм настроєм? Ти з самого початку сидиш з кислим виразом обличчя. Що про нас подумають люди? — на запитання Лілі я тільки закотив очі. Бо мені так байдуже на це. 

— Я сюди не рвався. Ти сама потягнула мене на батьковий раут, без моєї згоди. То чому зараз нарікаєш? 

Пояснювати своїй дівчині причину поганого настрою я не бачив сенсу. Вона все одно не зрозуміє чому я свердлю поглядом Олександра Вікторовича, який теж серед запрошених. 

— Ми давно нікуди разом не виходили. Ти постійно стирчиш у своєму офісі. А мені потрібна увага!

— Кричи голосніше, бо тебе не вся зала почула. 

Ми з Лілею у відносинах трохи менше ніж рік, але я вже встиг втомитися від цього всього. Так, вона мила, турботлива, завжди поруч, коли потрібно. Зовні здається, що все йде правильно. Але всередині мене щось не так. Є якесь легке роздратування, яке я не можу пояснити. Ліля говорить, посміхається, але кожен її жест, кожне слово ніби трохи не там, де повинно бути. Вона ніби ідеальна, але водночас... це не те. 

Це не вона.

Я не можу зрозуміти, що саме мене гнітить, але відчуття порожнечі не залишає мене. Усе здається правильним, але нічого не резонує. Я намагаюся переконати себе, що це просто момент, що мені потрібно більше часу, щоб зрозуміти свої почуття до Лілі. Але глибоко в душі я вже знаю, що тут щось не так. Я не відчуваю того, що повинен би відчувати.

І ось у цей момент вона заходить. Під руку зі своїм чоловіком. Жінка, яку я кохав більше за життя, та, яку так і не зміг відпустити. Усе навколо завмирає, а повітря стає густим, важким. Серце стискається, і я більше не чую, що говорить моя дівчина. Всі мої думки тепер лише про неї. Венера виглядає такою щасливою, з легкістю йде поруч зі своїм чоловіком, а я відчуваю, як мій світ раптом перевертається.

Тепер усе стає зрозумілим. Це не вона, хто зараз поруч зі мною. Це не те що я хочу. Весь цей час я лише намагався забути, намагався переконати себе, що зможу рухатися далі. Але ось вона, моя минула любов, і з кожним кроком, який Венера робить у моєму напрямку, я відчуваю, як старі почуття знову накочуються на мене. І тепер я розумію, чому ніколи не міг по-справжньому відчути себе з іншою.

***

Я йду під руку з Владом, і наші кроки лунають у повітрі залу, наповненого музикою і розмовами. Ми довго не були в Україні, і тепер, повернувшись, я відчуваю змішання спогадів і нових вражень. Все здається знайомим, але водночас далеким. Сьогоднішній раут – одна з подій, на яку ми вирішили піти разом, хоча я й не дуже хотіла. Така зустріч мала б бути приємною, але замість легкості я відчуваю невидимий тягар всередині.

І ось в одну мить я ловлю погляд. Моє серце завмирає. Я не можу повірити, що це він. Той, хто колись змусив мене відчути найпрекрасніше почуття у світі, і той, хто залишив мене з болем, який я ніколи не забула. 

Дан сидить за столиком, і його очі, такі знайомі й водночас чужі, зустрічають мій погляд. Мої груди стискаються, стає важко дихати. Секунда, але в ній — цілий вихор емоцій.

Все довкола завмирає. Люди рухаються, продовжують розмовляти, але для мене існуємо лише ми двоє. Дан виглядає таким самим, яким я пам’ятаю його. Це дивно, бо час минув, і ми змінилися. Але те, як він дивиться на мене зараз, змушує мене відчути те саме збентеження, той самий трепет, який був між нами колись.

Я згадую всі ті моменти – перше кохання, усмішки, наші мрії. І той невимовний біль, який прийшов після. Я думала, що давно це пережила, що відпустила Дана, але зараз... зараз все це повертається знову. Його погляд, який пронизує мене до самого серця, змушує мене знову відчути те, що, здавалося, давно поховано.

Мій подих збивається, і це помічає мій чоловік. Він обережно притримує мене за руку, відчуваючи моє занепокоєння. "Ти в порядку?" — запитує Влад тихо, з турботою в голосі, не усвідомлюючи, що насправді відбувається. Я швидко вдихаю і намагаюся опанувати себе. Киваю йому, змушуючи себе зосередитися на теперішньому.

Але всередині мене знову і знову спливають спогади. Я дивлюся на свого чоловіка — людину, яка стала моєю опорою, яка допомогла мені знайти новий сенс. Але частина мене завжди залишиться з тим, хто зараз дивиться на мене з іншого кінця залу. Наші шляхи давно розійшлися, і я знаю, що зараз у мене інше життя. Але це не змінює того, що всередині мене досі живе тінь того минулого, того кохання, яке я ніколи не зможу повністю забути.

Ми продовжуємо йти, але я відчуваю, як серце б'ється надто швидко, і кожен крок здається важчим, ніж попередній.

Я не була готовою до цієї зустрічі…