Замість епілогу

Не встигли ми своєю великою компанією від’їхати від Маахесу – він тільки-тільки зник з горизонту, як я відчув, що слабну з кожним кроком – джерело не бажало відпускати свою здобич. Вальгард першим помітив недобре. Я відчував, що так буде, те ж саме зі мною робилося, коли ми поїхали з Саною до моря, тому просто попросив відвернути увагу Сани. Навдивовижу, це дуже ненав’язливо вдалося Бояні, яка стала свідком мого зізнання. Впевнений, моя пташечка навіть не помітила мого плачевного стану, бо при ній я намагався триматися.
Чим далі ми від’їжджали від Лісового Котячого краю, тим легше мені ставало. І у взаємодії з Іскрою. А ще якось, коли Зігрід допомагав мені задертися на коня, я якось несвідомо, як колись до травми, вставив ногу у стремено. І завмер, не в змозі повірити своїм очам. Потім перевів ошелешений погляд на помічника, зустрівся з його такими самими розширеними очима.
- Ти теж це бачив?
Зігрід кивнув.
Відтоді почався новий виток моїх хованок: тепер я старанно тренувався, аби вдруге одружитися з моєю пташечкою, стоячи уже на своїх ногах.
І мені це таки вдалося! Інформацію про зусилля, які довелося докласти, я опущу. Як і про ту силу волі, завдяки якій я встояв на ногах протягом обряду.
Але усі мої страждання були варті того захоплення, яке засвітилося на обличчі моєї пташечки, коли ми зустрілися у залі, де мали ще раз пов’язати свої долі.
Король Аласкар вручив неймовірний подарунок: ну який ще таточко подарує своїй любій донечці ціле королівство на весілля?
А опісля, під час другої «першої шлюбної ночі» мені довелося довго шукати свої ініціали на вкритих візерунками коханих долоньках та ступнях. Впорався, звісно. Як і з де чим іншим. Принаймні, забігаючи наперед, мушу зазначити, що корону Сапсанових земель моя королева приймала від свого татка уже три місяці, як вагітною.

Ось і все, мої любі! Дякую, що були з героями і підтримували їх і автора коментарями. Якщо вам сподобалася книга - подаруйте їй вподобайку. До нових зустрічей на сторінках книг!