Ворон. До розділу 36

Не можу повірити, що скоро я одружуся. Адже ще місяць тому, до початку відбору, у мене і думки такої не було. А тепер ледве здатен дочекатися, коли вже Його Величність Аласкар передасть мені руку своєї доньки.
Як я й запам’ятав, її татко був чудовою людиною, поталанило мені з майбутнім тестем. Навіть коли він виголошував покарання особисто мені за те, що не вберегли його коштовність, то потай підсміювався наді мною. І впевнений був, що ми знайдемо спосіб побачитися наодинці.
Так і сталося. Сана ще не забула дорогу до саду через балкон...
А сьогодні вона така прекрасна стоїть коло дверей і очікує на мене. Як би мені хотілося подібно до Харальда широким кроком підійти до неї. Але зараз я можу тільки довгими поштовхами, аби не відставати від брата, крутити колеса вперед. Це й так добре, що я вже не в паланкіні. І крісло – це теж заслуга Сани. Що б я без неї робив?
Немає нічого важливішого на світі, ніж зустріти своє кохання! Справжнє. Велике. Вічне. Я люблю тебе з першої нашої зустрічі. І з Вороном, і з принцом. Кожен твій поцілунок примножує мої почуття. Кожен твій дотик дає мені відчуття того, що я бажаний. Кожне твоє слово вказує на правильно обраний шлях. Я обіцяю любити тебе завжди. І навіть якщо у мене не буде сил сказати тобі про це, я все одно буду любити тебе понад усе на світі!
А ти раптом падаєш на коліна переді мною, по твоєму прекрасному обличчю струменіють сльози. Ну ж бо, я ж нічого такого не сказав!
Твоє присягання набагато проникливіше, аніж моє. Самому час розплакатися від твоїх слів, що торкаються найпотаємніших струн у моїй душі.