Ворон. До розділу 25

Вранці Гард приносить уже зовсім невтішні новини. Ну, якщо бути об’єктивними, то новини прекрасні, звісно ж. Орлині землі поповнилися двома принцами. Але ця знаменна подія автоматично знімає будь-які зобов’язання Сани перед власним престолом і відповідно робить її повноправною учасницею відбору. Тож якщо вона й справді припаде до душі Харальду, а він сподобається їй, то жодних перешкод для їхнього шлюбу не буде.
І на що я, власне, розраховував? Що пташка обере мене як свого короля? Спотвореного каліку, не здатного самостійно звестися на ноги? Того, хто не може керувати своєю магією, а лише завдає шкоди та представляє небезпеку? А тепер, позбувшись права наслідування, Сана має широкий вибір кавалерів, яких уже точно цікавитиме саме вона, а не можливість посісти трон Орлиних земель. Навіщо їй у цій ситуації я?
У поневіряннях думав, що проведу увесь день.
Але потім, коли взявся до оформлення Великого залу, голова прояснилася. Спочатку було заплановане зовсім інше оздоблення для проведення маскараду, проте мені раптом захотілося показати Сані снігові замети, тож замість хандри поринув у кипучу діяльність. Торстейн запропонував втілити наш сад, тож я виснажив до півсмерті своїх помічників, та все ж видовище вийшло вартим того. Не забув і про альтанку та лавку коло неї, як натяк для пташечки про її зустрічі з Вороном. Здогадається, чи ні?