Розділ 36. Два весілля

У зв’язку з нападом Вовків у Лісовому котячому краї було вирішено припинити будь-які заплановані розважальні заходи, зокрема і змагання з відбору наречених. Просто наступного дня після того, як я повернулася до палацу, за сніданком Харальд оголосив своєю обраницею Соллі. Ґречно подякував решті принцес і запросив усіх на весілля. Своє та братове.

Цією заявою викликав знатний переполох у нашому курнику. Всім було цікаво, хто ж то зважився вийти заміж за скаліченого принца. Лише Соллі, яка вже про все знала від Харальда, підморгнула мені, та Бояна якось загадково споглядала, певно теж здогадувалася.

Весілля було заплановано провести за п’ять днів, хоч спочатку планувалося у цей день оголосити лише про заручини спадкоємця. Але справедливо порадившись, ми вирішили, що якщо жоден із двох пар наречених не заперечує, то можна одружитися обом в один день на тридцятиліття принців. Не знаю, як кому, але особисто для мене й такий строк видавався аж надто довгим!

Та й Брінейн, здавалося, теж був такої думки. Принаймні у своєму прагненні проводити зі мною увесь свій вільний час, якого було не так вже й багато. Тим паче, що таточко був у своєму репертуарі. Майбутній зять винен у тому, що його дорогоцінна донечка страждала? Отже, майбутній зять і буде страждати сам. Як? Від неможливості залишитися зі своєю нареченою наодинці. Мені було заборонено виходити зі своїх покоїв без супроводу Зорії та одного з охоронців. Йому, відповідно, — відвідувати мене у своїх покоях, що він теоретично уже міг робити, враховуючи той факт, що вже опанував крісло і міг вільно переміщуватися палацом. Така заборона неймовірно дратувала! Та ми б не були собою, якби не вигадали нічого.

Добре, що ніхто з мого оточення не знав про Ворона. Того ж вечора, коли ми всі повернулися з поля бою, ще до того, як було оголошено про весілля, король Аласкар під час приватної зустрічі з королем Фроудом виголосив свою умову. Нас з Брінейном про це повідомили постфактум, тож ми не змогли зустрітися у бібліотеці, як планували до того. Мені навіть записку не дозволили надіслати!

Я поливала почергово то клематис, то конвалію гіркими сльозами у своїй кімнаті, коли почула, як у моє вікно щось постукало. Спочатку подумала, що то мені здалося, проте стукіт повторився. Здивовано відсмикнула важку штору і втупилася у ворона. На поруччях мого балкона сидів чорний птах і вичікувально поглядав на мене. Коли я зробила крок, ворон буркнув:

— І довго ти збираєшся тут лити сльози? Мій господар уже до лави встиг примерзнути!

Хрипкий голос ворона луною рознісся у тиші кімнати, я аж підскочила з переляку.

— Тихіше, пане. Бо якщо нас почують, у мене не залишиться жодної можливості!

— Моя принцесо! Ти забула, що я — магічний птах, тож почути мене можеш тільки ти і ніхто інший, якщо я не захочу. То ти йдеш?

— Звісно!

Впевнилася, що мої наглядачі розслаблені, сердито буркнула, що я не маю настрою на спілкування і йду спати, та шмигнула назад до спальні. Там на мене вже чекала моя власна ілюзія, яка вільно розкинулася на ліжку і стиха хропіла. І зовсім я так не роблю! Ну Брінейн! Ну витівник! Обов’язково викажу йому все, що про нього думаю!

Не встигла я вийти на балкон, як була тут же підхоплена левітацією та доставлена до альтанки. В обійми коханого! Думки вмить вивітрилися з голови, та я все ж примудрилася покартати Ейна через те, що він скористався магією.

— Дай-но мені руку, я перев’яжу.

— Нічого перев’язувати, — усміхнувся принц. — Але я завжди тішуся, коли ти тримаєш мою долоню.

І простягнув мені обидві свої руки.

— Як-то нічого? Ти щойно переніс мене!

Але й справді, долоні Брінейна не мали нових порізів. Чому?

Чоловік пояснив:

— Я ж вже казав — ти легша за пір’їнку, мені вдосталь внутрішньої Іскри, щоб перенести тебе.

Я лише похитала головою і притисла його долоні до грудей. Як же я за ним скучила, а не бачилися ж ми всього кілька годин!

Брінейн сьогодні був без пальчаток. Як і увесь час нашого перебування у шатрі, тому я мала змогу досконало вивчити усі шрами на його долонях. Щойно я побачила його ліву руку, як тут же згадала, як перев’язувала її Воронові. Тільки, на мій погляд, на ній додалося шрамів від порізів для магічних заклинань. Тоді ж я змогла роздивитися й праву, яка мала не кращий вигляд. На ній теж бракувало пальців, але тут — мізинця і частини безіменного. Проте це аж ніяк не заважало принцові пестити мене та міцно обіймати.

Ось як і зараз. Ми довго насолоджувалися компанією один одного, тепер мали змогу гуляти алеями саду. Проте далеко відходити не наважувалися, бо це тільки у саду було порожньо, у решті палацу цілодобово кипіло життя. Мене могли побачити і позбавити єдиної можливості бачитися з коханим.

З того дня ми відновили наші нічні вилазки до альтанки, коло якої зустрілися вперше, тож стало набагато легше переносити розлуку.

* * *

Аж ось і день весілля.

До палацу з’їхалася ціла купа народу! Я не впевнена була, що самим нареченим вистачить місця на церемонії накладання шлюбних тенет за всіма цими гостями, яких потрібно було розмістити згідно з їхнім статусу. Єдине, що мене радувало, це те, що ні я, ні Соллі не брали участі у підготовці весільної церемонії. Усі турботи на себе взяла королева Лінетта. Жінка приязно, але ненав’язливо зазначила нам обом, що з радістю приймає нас у свою сім’ю та завжди буде рада допомогу та підтримку. Соллі була щаслива, а мені, власне, було байдуже, бо я не збиралася залишатися у Лісовому Котячому краї. І Брінейн повністю мене в цьому підтримував. Ми ще не визначилися, що будемо робити та де оселимося далі. Наразі наші плани завершувалися поїздкою до Орлиних земель та знайомством з моєю матір’ю. Королева Фіданія ще не відновилася після складних пологів, тож не мала змоги приїхати на моє весілля. Але, думаєте, її це спинило? Ба де там! Матуся зайнялася підготовкою повторного весілля тепер уже для підданих Орлиних земель. А нам що? Шлюбні присягання ми з Брінейном можемо виголосити ще раз.