Ворон. До розділу 21

Вранці не втримався від того, аби не пригорнути пташечку до себе, не поцілувати її. І хоч як вона не пирхотіла, але я бачив її задоволення. Тому й дозволяв собі все більше.
А потім ми помчали до степу на околицях столиці. І вже там зустріли схід сонця. Милувалися… Сана величною картиною – я знав, що їй сподобається. А от я не міг очей відвести від тієї гами емоцій, що відображувалася на її прекрасному екзотичному обличчі. Тож коли вона з сяйнистим виразом повернулася до мене аби подякувати, я не втримався і зізнався, що хочу показувати їй все більше, аби тільки милуватися її захопленням. А ще зловив себе на думці, що мені шалено подобається рум’янець збентеження на її смаглявих щоках.
Зрозумів, що вона не хоче, аби я занотував це, тож запропонував пустити коней вскач. Та ще й вирішив притримати Привида, аби дати пташечці можливість відчути смак перемоги. Тож вона першою втрапила у розставлену для мене пастку. Ледь не проґавив момент, коли Буревій спіткнувся. Встиг-таки виставити щит, аби вберегти пташечку від травм. А на коня наслав сонне заклинання. З конем все вийшло так, як я і планував – кульгаву ногу вилікувати нескладно. А от Сана таки отримала ушкодження – Буревій своїм важким тілом просто розтрощив її ногу.
Та ще і я ненароком додав їй ушкоджень – краплі моєї крові, які я необачно залишив на її долонях, спровокували глибокі опіки на її ніжній шкірі.
Як не дивно, не ушкодження засмутили мою пташечку, а можливі наслідки для неї, як принцеси, такої необдуманої витівки. І я теж добрий! Чим тільки думав?!
Наважуюся надіслати вісника Вегарду і дядечко знову рятує ситуацію. Як і багато разів до того. Звісно що потому я отримаю добрий наганяй, але зараз мені важливо, аби Сана отримала належну допомогу та догляд. Сподіваюся, що портал не завдасть їй аж надто неприємних відчуттів.
А я ж навіть попрощатися не встиг. І не зможу навідати її у неї в покоях. Єдина надія на Гарда.